Глава 13

- Кейрі, вставай, ранок на дворі, а в нас багато справ на сьогодні! – хтось уже хвилин десять настирливо барабанив у двері моєї кімнати.

Я застогнала, накриваючи голову подушкою nf намагаючись ухопити втікаючий сон за шило, яке в попі. Але наполегливий стук розвіяв залишки дрімоти, і мені все ж довелося вилізти із затишного ліжка. Замотавшись в ковдру, я босоніж протопала до дверей.

- Ну чого тобі, - за відчиненими дверима я побачила досить бадьорого та веселого вампіра у компанії, як завжди, похмурого Ровейна. – Дай поспати.

- Кейрі, досить спати, - Тай вальяжно оперся об одвірок, з цікавістю оглядаючи картину, що відкрилася його взору. – Я ж казав, що сьогодні починаємо тренування.

- Вампірюга ти безсовісний! Сам же у мене вчора допізна сидів, байки травив, дай тепер поспати!

Я вже збиралася зачинити двері, але Тайлен притримав їх рукою.

- Кейрі, я серйозно! Я ж казав, що послаблень не буде. Тож приведи себе до ладу і спускайся у внутрішній двір. Почнемо тренування.

- А сніданок?

- Потім поснідаєш, - Тай розвернувся й направився до сходів. – Щоб через десять хвилин була на місці. Кинджали поки не бери, але візьми лук.

- Щоб тобі за Ровейна заміж вийти, - приречено зітхнула я.

Після того, як вмилася і розчесалася, я переодяглася у свій дорожній костюм. Потрібно буде прикупити ще одяг, а то поки ми дочекаємося решти загону з моїми речами, треба у чомусь ходити.

- Майже встигла, - кивнув Тай, звіряючись з годинником. – Почнемо з розминки.

Внутрішній двір нашого готелю виявився невеликим і затишним. Якщо передня частина готелю виходила на дорогу та базарну площу, то ззаду територія готелю була огороджена невисоким парканом. Тут росли дерева і стояло кілька лавок.

Тайлен вже підготував нам місце для тренувань: на дерево повісив дошку з намальованими на ній кривими колами – мішень, а поруч з мішками зібрав щось на зразок манекена.

Зробивши розминку, ми перейшли до спарингу.

- Мені потрібно подивитися, як ти рухаєшся, - відповів Тай на моє зауваження, що битися не вмію.

Спочатку я відбивалася від його атак. Хоча ні, не так. Я крутилася, наче вобла на сковорідці, намагаючись не отримати по якійсь особливо улюбленій частині тіла (а вони всі улюблені). Але кілька синців все ж на пам'ять залишились. Тайлен особливо і не старався, зате з мене зійшло сім потів. Чорт, а змінного одягу поки немає!

- В цілому, непогано, - схвалив Тай, даючи мені перевести дихання. – Як для людини, реакція дуже навіть непогана. Фізично ти слабка, але за рахунок реакції зможеш протриматися у разі чого.

- Головне, щоб ніхто не нападав, поки я в кущиках, - хмикнула я, згадуючи, в який саме момент мене викрали вампіри в лісі.

Тайлен з цікавістю подивився на мене, явно очікуючи пояснень.

- Неважливо, - відмахнулася я, не бажаючи ділитися досить ганебним моментом зі свого життя.

- Відпочила трохи? - Тай тактовно не став випитувати подробиці. – Тоді міняємося. Тепер ти спробуй мене дістати.

Було б сказано! Тай абсолютно не напружувався, спритно ухиляючись від моїх незграбних спроб його вдарити. Кілька разів він робив перехоплення та скручував мене, притискаючи спиною до себе.

- Слухай, може, ти просто потискати мене хотів, а не спарингом займатися? – обурилася я, коли в черговий раз опинилася в обіймах, притиснута до його живота.

- Хто знає, - Тай усміхнувся своїми гострими зубами й хитро примружив свої зелені очі.

Ну ладно, сам напросився. В голові виник кадр з досить популярного фільму, де головна героїня показувала основи самооборони для жінок. Яка там послідовність була? Нога, пах і ніс, здається. Чому б не спробувати?

Коли Тайлен в черговий раз зробив свій захват, я, не роздумуючи, повторила прийом із фільму: спочатку різко наступила на ногу, потім правим ліктем, з розмаху, вмазала в пах і мотнула головою в надії влучити в ніс. Якщо перші два пункти пройшли успішно, і Тай, явно не очікуючи такої підстави з мого боку, зігнувся навпіл, то третій пункт пішов трохи не за планом, тож я вдарилася потилицею об його лоб.

- Ауууу, - завили ми синхронно від болю, потираючи забиті місця.

- У тебе лоб залізобетонний, чи що? – обурилася я, обмацуючи величезну гулю на потилиці, після того, як перед очима перестали танцювати зірочки.

- Хто б говорив, - бідний вампір так взагалі стояв, зігнувшись навпіл. – Ну і гострі в тебе лікті!

- Сам винен, - я злорадно усміхнулася.

- Вона перемогла, - почула я звідкись згори задоволений сміх.

Принц Аллірен стояв на балконі другого поверху, що виходив на внутрішній двір, і з цікавістю спостерігав за подіями. От зараза! Цікаво, давно він там стоїть?

- Досить довго, щоб побачити все найцікавіше, - знову розсміявся він.

Ой, здається, останнє питання я поставила вголос.

- Тайлен, де там мій лук? Думаю, саме час перейти до стрільби, - я нехороше так, хижо подивилася на Аллірена, ніби розмірковуючи, за скільки можна буде сплавити труп принца темних місцевим поціновувачам раритету.