Глава 9

Прокинулася я вже вранці. Як не дивно, мені було тепло та затишно. Я лежала на чомусь м'якому, а зверху мене придавлював теплий плащ, про який так я мріяла минулої ночі. Ворона під боком вже не було. Поруч палало багаття, в яке з шипінням капав жир з висячого над ним м'яса, яке колись бігало по цьому самому лісу, а тепер випромінювало просто неймовірні аромати! Шлунок одразу згадав, що його понад добу нічим не годували, та поспішив нагадати, що він все ще тут і йому потрібна ЇЖА!

- Потерпи трохи, ще не готове, — сидячий по інший бік багаття Тайлен вірно зрозумів мій погляд. Ну, або просто почув, як у мене в животі забурчало.

- Як ти? – перше, що я спитала, піднімаючись з імпровізованого лежака.

- Нормально, — тепло усміхнувся мені вампір. – Замів за нами сліди, сподіваюся, вони не зможуть нас вислідити. Задушливий порошок добре їх приклав, я навіть встиг забрати деякі речі з конюшні, — він кивнув на мій плащ. - І сідло теж забрав, а то деякі вчора не здогадалися Ворона осідлати, – в мене вперся обвинувальний погляд.

- Так я не вмію, — я зніяковіла та винувато відвела очі вбік. – І взагалі, сказав би краще «дякую»! Все-таки я тебе вчора врятувати намагалася.

- Дякую, – серйозно кивнув Тай. – Якби не ти, ми б обоє загинули.

Я зніяковіла ще більше і деякий час ми сиділи мовчки.

- А де Ворон? – Я все-таки вирішила порушити тишу.

- Пасеться, — Тайлен кивнув у бік лісу. Придивившись, я побачила Ворона, що флегматично щось жував недалеко від нашої галявини. - Готово! – вампір простягнув мені значний шматок добре просмаженого м'яса, нанизаного на лезо кинджала.

Я схопила частування та з насолодою накинулася на м'ясо, навіть не помічаючи, як воно обпікає язик і піднебіння, а жир стікає по підборіддю.

Побачивши сцену перед собою, Тайлен голосно розсміявся.

- Нефмефно, — пробурмотіла я.

-Чого-чого?

- Не смішно, кажу, — повторила я, нарешті проковтнувши непомірний шматок. – Я більше як добу не їла!

- А я два тижні не їв, і нічого, — хмикнув Тай, також відкушуючи шматок соковитого ароматного м'яса.

- Ну, по-перше, ти вчора моєю кров'ю підживився, — задумливо почухала я брову, розглядаючи раптово порожній кинджал. Перший голод я втамувала, але цього виявилося мало для мого організму. – Ще хочу!

- Ти завжди така ненаситна? – усміхнувся він, але все ж відрізав ще один шматок м'яса.

- Звісно! Особливо коли голодна! – огризнулася я, знову приймаючи кинджал з м'ясом, і жадібно впилася в нього зубами.

- А що по-друге?

- Що? Ах, так, — згадала я. – А по-друге, ти сам сказав, що сидів там два тижні без їжі та води, і хоч би що, он, скільки вампірів вчора повалив! А я б і трьох днів у тому підвалі не витримала.

- Щодо цього, — Тайлен задумливо поворушив гілки в багатті, допомагаючи вогню розгорітися з новою силою. – Я сам здивувався, що зміг стільки їх убити, і вже тим паче так довго протриматися. Якби у мене раніше була така сила, я б взагалі не потрапив у той підвал, – він раптом замовк і задумливо подивився на мене.

- Що? Не дивись на мене так! У чому справа?

- Нічого, це не важливо. Просто припущення, — задумливий погляд раптом став пустотливим прищуром, що відверто пройшовся по моїй скромній персоні та зупинився на задоволеній і ситій фізіономії. - Ти б себе бачила, на хейка схожа! – засміявся він своєю білозубою посмішкою.

- На себе подивися, — пирхнула я, оглядаючи не менш брудного супутника.

Не знаю, як там виглядала я, але точно краще за нього! Тайлен був брудний з голови до ніг. Одяг вампіра виглядав так, ніби його не тільки жували, але й проковтнули. І вийшов він потім… природним шляхом, так би мовити. Усе його обличчя було в бруді й запеченій крові. Цікаво, його чи чужій? Хоча ні, не цікаво, не хочу навіть думати про це!

- Повір мені, ти виглядаєш не краще, — усміхнувся Тай. – Хочеш скупатися? Тут недалеко є термальне джерело, там навіть найхолоднішою зимою вода тепла.

- Ще б пак! Веди!

Я з насолодою потягнулася та, відклавши вже порожній кинджал у бік, підскочила на ноги.

***

Потушив багаття, ми вирушили до джерела. Ворон залишився пастися неподалік від місця нашої ночівлі. Тай сказав, що він нас потім знайде, а зараз йому потрібно відпочити й набратися сил.

Всю дорогу ми йшли мовчки. Тайлен увесь час задумливо кидав косі погляди в мій бік, а я намагалася не звертати на це уваги та обмірковувати ситуацію, що склалася.

Події вчорашнього дня здавалися страшним сном, і досі не вірилося, що нам обом вдалося вибратися звідти живими. Але щось підказувало мені, що просто так вони нас не залишать. Нас обох, чи тільки Тая? Цікаво, як жертва для ритуалу підходить будь-хто? Тоді навіщо вони викрали саме мене? Чи я просто вдало потрапила під руку? Тай же, судячи з усього, був тим, хто може зірвати всі їхні плани. Треба розпитати його про ці самі плани та про ситуацію загалом.

Минуло не більше пів години, й ми вийшли до термального джерела. Ліс розступився, і нашому погляду постала просто дивовижна картина! Перед нами височіла невелика кам'яниста гора, оточена природним кам'яним басейном, заповненим чистою блакитною водою. Такий собі райський куточок посеред дрімучого лісу.