Глава 5

Так і пройшли півтора тижня нашого шляху. Принц темних їхав попереду всієї чималої процесії (чоловік 10 слуг і близько 20 воїнів) на своєму чорному коні й вказував дорогу, іноді об'їжджаючи нашу колону та перевіряючи, чи все гаразд. Раз у 2-3 години ми зупинялися за потребою: то в туалет сходити, то перекусити, та й в цілому трохи перепочити.

Щоночі ми зупинялися в місцевих готелях а-ля заїжджий двір: на першому поверсі таверна, а на другому – кімнати для відвідувачів.

За мною була приставлена служниця – темна ельфійка, на ім'я Лінфіра. Молода дівчина з синяво-чорним волоссям і вельми значним бюстом. Насправді я б і не помітила, якби не глибоке декольте, що притягувало погляд  мов чорна діра. І хоча її робота – прислужувати мені, на її обличчі завжди красувалося вираження зарозумілої огиди, наче це вона принцеса, а я її служниця.

Побоюючись отримати якусь гидоту в постіль або плювок в їжу, я намагалась не підпускати ельфійку ближче, ніж на відстань витягнутої руки, і майже не користувалася її послугами. Так мені було спокійніше.

Тієї ночі ми зупинилися в невеликій таверні під назвою «П’яний дельфін». Поетична назва, нічого не скажеш! Особливо враховуючи, що до моря звідси на коні можна було дістатися не менш ніж за тиждень, та й то галопом без зупинки. На питання, чому саме дельфін, мені так ніхто й не зміг відповісти. Але годували там смачно!

Повечерявши, я піднялася до своєї кімнати та майже одразу солодко заснула, але нормально поспати не вдалося. Через деякий час зверху почали доноситися дуже характерні ритмічні стуки. Трохи пізніше до цього всього додалися стогони. Ні, не так. СТОГОНИ! Голосні, неприродні жіночі стогони, місцями переходячи у вереск! Ну, наче там свиню ріжуть, чесне слово!

Мені здавалося, ці крики повинні розбудити як мінімум весь заїжджий двір і парочку найближчих будинків. Але ні, чи ця парочка більше нікому не заважала, чи то вгамувати їх боялися, але вся ця вакханалія не припинялася понад годину.

Я чесно намагалася не звертати уваги та знову заснути, але ані подушка на голові, ані ковдра, ніщо не допомагало. Зрештою, вкрай розлютившись, я пішла розбиратися!

Як тільки я вийшла з кімнати, Ровейн миттєво підхопився з підлоги. Він кожну ніч чатував біля моїх дверей — чи то охороняв, чи то стежив, щоб норовлива принцеса не втекла, а швидше за все і те, і інше.

- Кудись зібралися? – з надмірною ввічливістю та обличчям м’ясника на мене одразу ж накинулося це вухате непорозуміння.

І так кожного разу, хоч би раз щось нове придумав!

- Так! – в тон йому відповіла я і попрямувала до сходів на третій поверх.

Звичайно ж, Ровейн пішов за мною:

- Куди, якщо не секрет?

Ось же причепився, мов жуйка до волосся!

- Секрет.

- У такому разі прошу вас повернутися у свою кімнату! – у його голосі читалася холодна загроза.

Теж мені, налякав моржа морквою!

- Ще чого.

- Принцесо, я наполягаю! – не вгамовувався ельф, хапаючи мене за зап'ястя.

- Наполягай, хто тобі заважає, – я спокійно звільнила руку з його кліщів і байдужо знизала плечима.

Темний навіть розгубився на деякий час, що дозволило мені без перешкод дістатися до потрібної кімнати. Біля її дверей стояв ще один ельф з фірмовим темноельфійським покер-фейсом.

- Принцесо, вам сюди не можна! – це вже Ровейн очуняв. Швидко він, однак! Я сподівалася, що він довше протримається.

- Мені – все можна, – безапеляційно відрізала я і загрюкала у двері ногами й руками. Інакше, боюся, з такими криками, простого стуку вони не почують!

Як не дивно, охоронець біля дверей лише покосився на мене, але не став зупиняти. Ось і молодець, не те що дехто! Краще б мені його нянькою призначили, він хоч мовчить і на мозок не капає.

Майже одразу скрипи та крики припинилися, а за дверима почалася метушня. Через хвилину перед нами постав принц всією своєю розпатланою ельфійською персоною, в одному тільки рушнику, обгорнутому навколо стегон. Він став у проході, заступаючи кімнату. Але це не завадило мені мигцем побачити знайомий бюст, не знаю якого, але явно великого розміру, і чорну копну волосся.

- Я, звісно, перепрошую, — ні краплі каяття в моєму голосі, ним можна метал різати. – Але не могли б ви розважатися тихіше, тут люди спати намагаються!

Принц ошелешено витріщився на мене:

- Я ж поставив “коло”.

- Та хоч квадрат, хоч трикутник! Ви своїми криками вже пів двору розбудили!

Можливо, це було не зовсім правдою, бо обуреної половини відвідувачів я тут не спостерігала, але будемо вважати, що я за всіх. А взагалі, найбільше не люблю, коли не дають поспати! Або поїсти. Сон і їжа – це святе! Тож у той момент у мені говорив невиспаний монстр, якому абсолютно начхати на всіх і все, і на ельфів зокрема.

Принц продовжував витріщатися на мене, ніби побачив свого давно померлого хом'ячка. Хоча наразі я, напевно, і виглядала як привид, з розтріпаним волоссям і синцями від недосипу, ще й у білій довгій нічній сорочці. У такому вигляді тільки бродити по ночах і завивати як банши.