Глава 4

Спалося солодко і спокійно, навіть не зважаючи на дуже незручне положення. Я загорнулася в ковдру з головою, намагаючись сховатися від настирливого ранкового сонця і не менш настирливого гулу, що доносився з кімнати. Прокидатися категорично не хотілося, тому я намагалася утримувати сон якомога довше. Деякий час мені це навіть вдавалося, але скоро гул став зовсім нестерпним. Довелося-таки вилізти зі свого затишного "гнізда", попутно розминаючи затерплі кінцівки.

Заглянувши в кімнату, я здивовано уставилася на джерело шуму, який мене розбудив. Посеред кімнати стояли принц з королем та обидва ельфи та про щось запекло сперечалися. Ще троє невідомих мені темних ельфів були розосереджені по всьому периметру: один копирсався в шафі, від другого була видна тільки п'ята точка, що стирчала з-під ліжка, а третій ходив уздовж стіни й щось вистукував. Вел, мов електровіник, носилася з одного кута в інший і намагалася прибрати влаштований ельфами безлад, не забуваючи бурчати під ніс явні прокльони в їхній бік.

- І що це ви тут робите? – вкрадливо поцікавилася я, щільніше загортаючись у ковдру і намагаючись пригладити ковтун на голові.

- Тебе шукаємо! – злобно уставився на мене Ровейн. Судячи з усього, йому добряче дісталося від принца за те, що не встежив за надто жвавою "принцесою".

- Ага. У шафі, в стіні та під ліжком. Мене. А на балкон виглянути не додумалися. Ви б ще у ванній подивилися і в унітазі, раптом я там застрягла в трубопроводі!

Як цікаво! Виявляється, бліді як моє життя ельфи вміють червоніти! А рум'янець у поєднанні з їхньою брутальною зовнішністю виглядає дуже навіть кумедно.

Схоже, ця геніальна ідея – шукати мене на балконі – їх таки не відвідала. Дивно, як на мене, це найлогічніший шлях моєї передбачуваної втечі.

Наказавши своїм горе-шукачам "вийти геть", а Ровейну "приглядати за нею краще, інакше відповіси головою", наречений кинув на мене похмурий погляд і вийшов із кімнати.

Висунувши голову в коридор, я побачила, як з ванної виходять ще два темних ельфи, і ледь не засміялася! Судячи з червоних як помідори облич, я влучила в точку, і вони там дійсно перевіряли трубопровід!

- Ти як завжди наробила шуму, — втомлено зітхнув "батько". - Готуйся, церемонія через 2 години. І щоб більше ніяких сюрпризів!

На відміну від короля, Данірон був у чудовому настрої. Виходячи з кімнати, він широко усміхнувся та грайливо мені підморгнув.

Ровейн, кинувши на мене підозрілий і злобний погляд, теж вийшов з кімнати й став на свій пост біля дверей.

Вел принесла дивовижної краси сукню: ніжно-блакитного кольору з відкритими плечима і досить великим декольте, по краю якого були пришиті квіти з тканини, але виглядали вони як справжні! Пишна спідниця до підлоги також була прикрашена штучними квітами, тому складалося враження, що поділ сунули у квітник.

Після того як я скупалась, Вел знову почала чаклувати над моєю зовнішністю: допомогла одягти сукню і зашнурувати корсет, накрутила волосся. Складну зачіску робити не стала, просто заколола дві передні пасма на потилиці, а решту волосся залишила спадати водоспадом на плечі.

Фінальним штрихом виявився вінок із живих польових квітів.

Я дивилася в дзеркало і не вірила своїм очам! Звідти на мене дивилася досить красива молода дівчина з сумними зелено-блакитними очима. Найбільш несподіваним чином раптом з'явилися вигини та опуклості, яких раніше й близько не було! Дякую чудовій сукні. Ех, до хорошого швидко звикаєш, шкода тільки, що привід не радісний.

- Красуня! – розчулено усміхнулася Вел, а її очі заблищали. – Таку красу, та шерховим ельфам віддають як якусь річ!

Я ласкаво усміхнулася й поривчасто її обійняла:

- Все буде добре! Не хвилюйся, все буде добре! – намагаючись не заплакати, твердила я, і не зрозуміло, кого заспокоювала більше, її чи себе.

Відсторонившись, вона ласкаво погладила мене по щоці та так тепло, по-материнськи посміхнулася.

- Ти права, все буде добре. Тільки не плач, а то очі опухнуть, — Велобережно пригладила вибите з зачіски пасмо волосся. – Все, пора йти, а то запізнимося, батько злитися буде, та й принц цей!

Кивнувши, я востаннє кинула погляд у дзеркало. Красива дівчина з дуже сумним поглядом підбадьорливо мені усміхнулася. На душі шкребла зграя божевільних котів. Різко видихнувши та гордо піднявши підборіддя, я впевненим кроком вийшла з кімнати.

***

Церемонія проходила поряд із замком у невеликому гаю, де знаходилася досить велика галявина. Рівно в центрі стояв величезний камінь, весь списаний різноманітними рунами, навколо якого зібралася купа людей. Як мені розповідав Дані, цей валун символізує Предків, які коли-небудь жили на цій землі.

Нам з Алліреном вручили «дари», які ми мали піднести тим самим Предкам. Мені дали тацю з різною випічкою: булочки, тістечка, бублики й так далі, а темному – великий кошик з різноманітними овочами, фруктами та ягодами. Я навіть образилася від такого розподілу – я вам що, на булку схожа?

Рівно опівдні розпочалася церемонія. Ми з ельфом йшли пліч-о-пліч до каменю по траві босоніж, несучи дари. Весь час я боялася наступити на який-небудь камінчик чи гілку, але, схоже, за галявиною добре доглядали, бо під ногами відчувалася тільки м’яка трава.