Глава 3

Вранці мене розбудила Вел. Просинатись було дуже важко, здавалось, що я тільки хвилину тому закрила очі. Воно й не дивно – увесь вчорашній день присвячувала заняттям і лягла пізно. Навіть не пам’ятаю, як заснула, відключилась просто моментально!

Тяжко зітхнувши, я вилізла з ліжка після чергового прохання Вел… і в черговий раз мало не гепнулась! Задерши гидку сорочку вище колін, підійшла до дзеркала.   

М-дее, з таким обличчям тільки людей жахати: великі зелено-блакитні очі як завжди нагадували болото, ще й в обрамленні колоритних синців від недосипу – краса неземна. А на голові – шпаківня! Майже буквально, бо вчора не всю солому вдалося вичесати. Світло-русяве волосся, що доходило майже до поясу, звалялося суцільним клубком і нагадували мочалку. Я жахнулася, уявляючи, які кола пекла мене тепер чекають, щоб ось «це» якось привести до ладу.

Критично оглянула свою фігуру: зріст, як то кажуть, метр з кепкою, та й фігура звичайнісінька – груди маленькі, ноги короткі, зате сра… пардон, дупа на місці.

Тьху, теж мені «принцеса»!

У сусідній кімнаті була ванна кімната «з усіма зручностями», як то кажуть. Добре хоч сантехніка сюди дійшла: дерев'яна ванна та металева подоба унітаза навіювали спогади про рідний світ. Хоч тут усе, як у людей. Поки я прокидалася та розглядала себе, Вел встигла наповнити ванну.

Завбачливо перевіривши температуру рукою, я із задоволенням залізла в теплу водичку. Вел намагалась мені допомогти, але я обурилася: я що, сама не зможу помитись? Тому вона облишила мене та пішла займатись своїми справами.

Минула майже година, чиста і задоволена, я повернулася до своєї кімнати. Там на мене вже чекала Вел, і, сказавши щось на кшталт «батюшка просить до килима», почала всіляко наді мною «знущатися». Це був вірний знак того, що ельфи вже приїхали і гра почалася.

Спочатку вона натягнула на мене фіалкову сукню до підлоги, усюди причитаючи про те, що «бідне дитя схудло». Сукня виявилася завеликою, тому, озброївшись шпильками, Вел підігнала її по фігурі. Судячи з усього, справжня принцеса все ж була вищою і більш фігуристою.

Завершивши з сукнею, вона взялася за моє волосся. Місцевий шампунь виявився гарним аналогом наших “два в одному”, бо від «гнізда» не залишилося й сліду, а волосся розчісувалося легко і безболісно.

Зробивши на моїй голові нескладну, але витончену високу зачіску, Вел відправила мене на зустріч з нареченим.

- А…куди йти?

- Та це, в обідню залу!

- А конкретніше? – уточнила я, намагаючись згадати вчорашню екскурсію.

Чи варто говорити, що я майже нічого не запам'ятала з усіх цих заплутаних коридорів, якими мене водив принц.

- А ти що, дороги не пам'ятаєш? – розгубилася вона.

- Не дуже, - пошепки сказала я, розуміючи, що з таким успіхом конспірацію таки доведеться порушити.

Так само пошепки Вел докладно пояснила, куди йти, і я вирушила в обідню залу, намагаючись не забрести в якісь…гм… нетрі, звідки потім не зможу вибратися.

Хвилин через п’ять я вже стояла біля потрібних мені дверей. Ну, начебто потрібних. Кілька разів я все-таки встигла "зарулити" не туди, перелякавши добру половину слуг.

Зайшовши всередину, я нерішуче завмерла на порозі. За великим обіднім столом сиділи троє: король – типу батько, принц – типу брат і… щось дивне.

Це щось було високим і широкоплечим, його шкіра відливала блідо-сірим відтінком, а чорне волосся було зібране в дреди, що закінчувалися трохи нижче лопаток. Лише кілька дредів з обох боків падали на великі очі кольору світлого асфальту. Два невеликі, але загострені вуха акуратно виглядали з-під зачіски, а риси обличчя ельфа були грубими і різкими. Здавалося, його обличчя було вирізьблене з дерева, але при цьому не відштовхувало, в ньому було щось привабливе.

Дуже дивна істота, від неї віяло холодом і небезпекою, владністю і впевненістю в собі. Незважаючи на специфічну зовнішність, некрасивим його назвати не можна, але й красенем теж.

Поки я з інтересом розглядала незрозумілу істоту, вона з таким же інтересом, і чомусь з бридливою зарозумілістю, розглядала мене.

- Доню, йди сюди! - махнув мені на диво добродушний король. – Знайомся, це принц темних ельфів і твій наречений, Аллірен дер Келлор. А це моя донька, принцеса Наріанн Аіларі, - представив він нас.

М-да… якщо це і є наречений, то я не дивуюся, чому справжня принцеса воліла втекти. Тільки от що мені тепер робити з цією істотою?

Ельф піднявся і коротко вклонився, я у відповідь зробила незграбний реверанс, за що отримала сердитий погляд короля. Тут вже вибачте, як вмію! Дякую вчорашнім тренуванням, а то й так не змогла б!

- Сідай, Нарі, приєднуйся! Ми вже зачекалися тебе! – сидячий, як завжди, праворуч від короля принц, поплескав по стільцю поруч із собою.

При вигляді їжі мій шлунок радісно завив. Наплювавши на всі правила пристойності, я з жадібністю почала поглинати їжу під осудливим поглядом "батька". Угу, дивись-дивись, все одно при ельфі нічого мені не зробиш!

На репутацію справжньої Наріанн мені було глибоко начхати. І взагалі, у мене з’явилася підозра, що саме через неї я опинилася в цьому дивному світі. Цей факт і так дуже складно усвідомити, ще й ельф ось з’явився, перший у моєму житті, так би мовити. Ой, якось двозначно прозвучало. Хоча, якщо мене видадуть за нього заміж, то він у всіх сенсах може стати першим. Брр, сподіваюся, до цього не дійде!