Пролог

Я тонула! Чиясь рука міцно тримала мене за ногу і тягла все глибше і глибше на холодне дно водойми.

Але ж все починалося так добре! Зранку підготовка: зачіска, макіяж, манікюр. Вдень – вручення атестатів. Потім ближче до вечора наш і паралельний класи зібралися в клубі поблизу міського ставка, відомого також як місцеве «море». Мабуть, майже в кожному місті є своя калюжа, яку чомусь морем називають.

Однокласники таємно пронесли на свято міцний алкоголь, тож добряче бахнувши, раптово вирішили освіжитися. І їх зовсім не зупиняв той факт, що ніч була ще по-весняному холодною. Прокравшись повз вчителів, новоспечені випускники попрямували до ставка.

Моя найкраща подруга Світланка, була ще тією авантюристкою і шанувальницею пригод, тож потягнула мене за всіма:

– Надю, ну ходімо! Це ж випускний! Потрібно, щоб після нього залишилося як можна більше яскравих спогадів! І свіжим повітрям нам подихати не завадить.

Зітхнувши, я пішла за подругою, яка вже трохи хиталась зі сторони в сторону, передчуваючи, що одним з найяскравіших спогадів цього вечора буде отриманий від вчителів і батьків прочухан.

Біля води було ще холодніше.  Не дивлячись на те, що я переодягнулася з випускного плаття у мої улюблені джинси та клітчасту сорочку, а босоніжки змінила на зручні кросівки, я дрижала від поривів вітру, що впивався в шкіру, шкодуючи, що не взяла з собою ще й кофту.

П'яна в зюзю Світланка, не помічаючи холоду, прям у коктейльній сукні полізла у воду та стала плескатися з однокласниками. Похитавши головою на запрошення хлопців доєднатися до веселощів, я попрямувала на рибацький місток і зупинилась на самому його краю.

Насправді я дуже люблю воду, обожнюю плавати, але все ж не маю палкого бажання замерзнути в холодній воді, а потім лежати із запаленням легень. Або ще якусь гидоту в цьому болоті підхопити.

Що поробиш, алкоголь я не люблю... та й пити його не вмію якщо відверто, тому випивши якихось пів келиха вина веселощів не розділяла. Було скоріше сумно розлучатися з однокласниками та страшно від незнання того, що робити далі у своєму житті.

Задумавшись, я навіть не помітила як з води виринув однокласник і, схопивши мене за ногу, потягнув на глибину. У шкіру наче встромилися мільярди морських їжаків, а у роті з'явився нудотний присмак тину. Марно намагаючись вирватися, я відчайдушно рухала кінцівками. Але рука однокласника тримала міцно, повітря в легенях вже закінчувалося, а від холодної води м'язи звело судомою.

«Уб'ю цього дурня», – подумала я перед тим, як свідомість поринула у пітьму.