Розділ 11

Минуло лише три тижні, як ми полетіли, але за відчуттями — ціла вічність. Я поправляю шапку на голові Лізи, коли сходимо трапом униз. 

— Мамо, а давайте наступного року на Новий рік не полетимо нікуди? На острові красиво, але снігу не було. Там літо, а який Новий рік улітку? — хмуриться донька, вона досі не в дусі, після перельоту. Та ще й цей Новий рік! І я з нею повністю згодна. Жодної атмосфери свята, а замість ялинки в нас була пальма. 

— Це за нами, — Тимур вказує на чорний мікроавтобус, який під'їжджає до посадкової смуги. 

Ми влаштовуємося всередині, є свої плюси в тому, щоб бути поруч з Іскрицьким. 

Нас везуть додому до Тимура. Я здивована, але виду не подаю. Мені здавалося, що ось зараз ми роз'їдемося по домівках, і все, що було на острові, залишиться лише приємним спогадом. Ми знову станемо чужими одне одному людьми, які виховують доньку. 

— Зараз вам нічого не загрожує, але все ж краще кілька днів побути під охороною. Тому залишитеся в мене, — пояснює Тимур, а мені чомусь здається, що він бреше. І прекрасно знає про те, що я про його брехню здогадуюся. 

Але не подаю навіть виду. 

Жінка в мені знову прокинулася. І її шалено тягне до цього чоловіка. Владного, іноді грубого, іноді ніжного. І такого красивого... Може, це все ж таки доля і мені варто їй підкоритися? 

П'ять років тому між нами спалахнула симпатія. І не тільки вона. Уже будучи вагітною, ми провели ніч разом. Ніч, про яку я потім довго шкодувала. І він, напевно, теж. 

Поки водій Іскрицького зайнятий нашими валізами, ми піднімаємося нагору. Я знімаю взуття, збираюся запитати в Тимура, чи є чим погодувати Лізу, але навіть слова не встигаю сказати, бо перед нами, наче чорт із табакерки, виникає Ксенія. 

— Тимуре, ви приїхали раніше, ніж я очікувала. 

Посмішка натягнута до вух. У руках планшет. Незважаючи на те, що на вулиці дикий холод, на ній тонка шовкова блузка з неймовірно вульгарним вирізом. 

Мій настрій одразу ж скочується за позначку нижче нуля. 

У неї є доступ до його квартири, і вона може прийти сюди, коли захоче. 

Я почуваюся дурепою. Мене немов обдурили, хоча нічого не обіцяли. Реальність занадто раптово врізається в мене. Після відпочинку на острові Тимура, я й забула про те, що в його житті, взагалі-то, вже існує жінка. 

— Що ти тут робиш? — хмуриться Тимур, немов і справді не очікував, що вона вшанує нас своєю присутністю. 

— Як це що? — знизує вона плечима. — Тебе не було три тижні, Тимуре. Я привезла тобі термінові документи. Склала твій розклад. А ще проконтролювала, щоб клінінг прибрав квартиру до твого приїзду і забила холодильник продуктами. Обід теж готовий, його тільки доставили, — каже вона, і кожне її слово звучить немов докір, що її старання не оцінили. — До того ж, ми не бачилися майже місяць. 

Тимур слухає її з абсолютно непроникним виразом обличчя, але я помічаю, як його погляд стає дедалі холоднішим.

— Усе? — сухо уточнює він, зберігаючи діловий тон.

Ксенія, не помічаючи або вдаючи, що не помічає його настрою, піднімає підборіддя.

— Поки що все, — відповідає вона. — Ви, напевно, втомилися і зголодніли. Накрию на стіл, якраз за обідом і обговоримо кілька важливих робочих питань. 

Мою присутність вона ігнорує. Навіть не дивиться в мій бік. Робить вигляд, що ми не знайомі. І я підтримую цю гру. 

Я, намагаючись не видати свого роздратування, беру Лізу за руку, щоб піти до ванної кімнати. Краще зайнятися дочкою, ніж витріщатися на Ксенію. Але Ліза зупиняється, озирається на Ксенію, і її дитяча прямолінійність, як завжди, вибиває ґрунт з-під ніг.

— А ви хто? — запитує вона, насупивши брови. — Чому ви тут? Це ж не ваш будинок. 

Ксенія явно губиться на частку секунди, але швидко бере себе в руки.

— Я працюю з твоїм татом, — вимовляє вона солодким голосом. — Допомагаю йому.

Просто чудово! Значить, Ксенія в курсі того, що ми з Тимуром розповіли Лізі про те, що він її батько. Інакше зараз так просто не сказала б «працюю з твоїм татом». Це переконує мене в тому, що вони й справді досить близькі, щоб обговорювати такі теми. 

— Тату, а вона добре працює? Може, ти звільниш її і візьмеш до себе маму працювати? 

Тимур уже не стримує короткий смішок, а Ксенія явно втрачає терпіння. Її обличчя червоніє, але вона швидко відновлює свою холоднокровність.

— Ми підемо помиємо руки перед їжею, — кажу і майже біжу у ванну кімнату. 

Як же мене злить присутність Ксенії! Вона, напевно, не розраховувала, що і ми тут будемо. Найімовірніше, у неї були свої плани, як зустріти Тимура і чим його зайняти. 

— Мамо, вода зовсім холодна, — вириває з думок донька. 

— Вибач, сонечко, задумалася, — регулюю воду, а сама погляд на себе в дзеркало кидаю і не впізнаю себе. 

Щоки розчервонілися, очі блищать. Я відчуваю ревнощі. Це без сумнівів саме вони. Я дозволила собі забути про те, що Тимур не вільний чоловік, а тепер реальність боляче вдарила по голові.