Глава 27

“Біса з два. Так я тобі й сидітиму.”

- Ой, дивись, бджола! - Сессі вксинула руку вгору.

- Що? Де? - Щойно хватка на волоссі послабилася, Сессі розвернулася, схопила за руку, що тримала її волосся та викрутила її у зап’ясті. А іншою рукою вибила ніж.

“Все ж не дарма ходила на курси самооборони.” - Похвалила себе Сессі і зустрілася поглядом з своїм нападником. Точніше сказати нападницею.

- А ти ще хто? - Перед Сессі стояла розгублена перелякана дівчина. Вочевидь, вона не очікувала супротиву. І вигляд її жахав - уся у синцях, порізах та опіках різної свіжості. Неможливо було розгледіти натуральний відтінок її шкіри. Темне волосся було страшенно скуйовджене та нагадувало пташине гніздо. З одягу на ній була лише нижня білизна зі шкіряних ремінців та металевих аксесуарів, що не залишали місця для польоту фантазії. 

- Кара.

- Чому ти так виглядаєш? І що взагалі тут робиш? - Сессі було шкода цю дивну дівчину, ким би вона не була.

- Допоможи мені втекти звідси. Він мене вб’є! Й сама біжи! - Очі Кари були витріщені наче у божевільної.

- Хто «він»? Каро, я нічого не розумію. Давай ти сядеш коло мене і все поясниш. Добре? - В усіх фільмах показували, що з божевільними треба погоджуватися і говорити, тож Сессі вирішила вчинити саме так. Адже у Кари явно не всі клепки були на місці, судячи з її погляду.

Кара прискіпливо родивилася дівчину і, вирішивши, що Сессі не становить для  неї небезепеки, вирішила присісти на диван.

- Чудово. Розкажи, будь ласка, що з тобою сталося? А я поки викличу поліцію та швидку. Чому ти так виглядаєш?

- Не знаю скільки місяців тому мене він мене викрав. Це він все зі мною зробив. Каже, що я гусінь. А в саду гусіні не має бути. Ха-ха-ха! - Нервово розсміялася. - Хоче мене на метелика. А поки ще рано і ніяк того не зробити. І тому він мене виховує. - Кара почала сильно тремтіти. - Каже, що поки нема ритуалу, я маю страждати. А я ж не така! Розумієш?! Не така! Я була вірною, він помилився! - Кара схопила нову знайому за плечі, зазирнула в очі, видивляючись чи  їй повірили. -Ти мене розумієш? Розумієш?!

“Схоже, бідолашка не при собі.” 

- Так-так, люба, я тебе розумію. Я вже викликаю допомогу.

- Ні! Не можна! ВІН нам цього не пробачить. Біжимо звідси! - Благала Кара.

- Злапав! - Рей виринув наче з повітря, та схопив Кару за плече. Дівчина не встигла закричати, як він майстерно зробив їй укол в руку. І Кара миттю розслаблено відкинулася на спинку дивана, стала дивитися перед собою. Вона нагадувала ляльку з пустим поглядом, просто дививлася перед собою.

- Рею! Що ти зробив? Що це за дівчина? Звідки вона тут і чому так виглядає? Я її питала, але вона божевільна і розповідала казна що, я нічого не зрозуміла окрім “біжимо-біжимо”.

- Вона тобі не нашкодила? - Сессі похитала головою. - Це місцева божевільна. Її батьки живуть у сусідньому будинку. Кара часто може залізти комусь у дім, тому батьки всіх попередили і всі мають ліки, щоб у випадку чого допомогти бідоласі. Ти як, злякалася?

- Якщо чесно, так. Але хвала богам, все обійшлося.

- Хочеш води?

- Так, будь ласка.

Рей сходив на кухню та приніс склянку.

- Я накрапав тобі трошки заспокійливих крапель. Тобі не завадить.

- Оу, дякую. Ти дуже турботливий. Чому ж Кару не доглядають у лікарні?

- Батьки її страшенно люблять, ні дня без неї не можуть. Це у них єдина дитина. Вони обожнювали її, пророчили їй велике майбутнє, а тут така хвороба...

- Співчуваю їм. - Сессі відчувала приємну розслабленість від води. - Чудове заспокійливе, дякую. Мені вже краще.

- Я дуже радий, крихітко. - Чоловік підсів до Сессі ближче, потягнувся за поцілунком.

Легенько торкнувся губами, немов питаючи дозволу. Сессі відповіла, їй було приємно цілувати Рея. Вона обвила руками його шию, притиснулася ближче. У відповідь чоловік поглибив поцілунок, увірвавшись то рота дівчини язиком.

Сессі засотагнала від задоволення. Тіло потихеньку наповнювалося вогнем аж до запаморочення. Дівчина перебралася на коліна до Рея. Шалено хотілося знову стати одним цілим, кохатися з цим чоловіком.