Глава 24

“Треба пересунутися на лезо, щоб він не знайшов його.”

Сессі неймовірним зусиллям волі змусила своє тіло пересунутись на кілька сантиметрів, щоб прикрити таке бажане лезо своїм тілом.

“Ну-бо, ще трошки... Так... Вийшло!”

Тепер було найважче - приховати тріумфальну усмішку від Рея.

“Так... Подумай про опаришів, про гидких хробаків, про лічинок.” - Шкіра покрилась сиротами від огиди. - “Фуф, вийшло.”

Рей закінчив возитися з мотузками:

- Задоволена?

- Так, дякую. Але було б набагато краще, якби ти мене взагалі розв’язав - страшенно хочу зробити зарядку, все тіло заклякло.

- Стули писка! - Чоловік знову збісився і дав ляпаса дівчині.

Від звуку удару Кара пискнула і затяслася.

“Бідолашна... Що ж він робив з тобою.” - Сессі не могла уявити які жахіття й тортури пережила Кара.

- А ти чого скавчиш? - Удар Карі по голові розкритою долонею. - Щоб більше ні звуку мені. Ти зрозуміла? - Чоловік награно лагідно висловив вимогу мовчати, повільно провів по руці бранки, але кровавого сліду не залишилось. Здивувався.

А потім лють накрила маніяка ще сильніше. Він став кричати наче поранений награний звір, нишпорити по підлозі, шукаючи загублене знаряддя катувань.

Сессі молилася усім богам, аби він тільки не поліз дивитися під її ногами.

Але боги були сліпі до її благань. Кат помітив, що Сессі сидить не так, як він її усаджував.

- ТИ! - Наче одержимий заволав чоловік. - ЦЕ ЗРОБИЛА ТИ, ПОГАНЬ!

Жорстоко ногою він копнув дівчину, від чого та відлетіла в сторону. Тоненьке лезо блиснуло на підлозі.

“Дідько!” - Сессі перелякалася не на жарт. Щось їй підказувало, що ось тепер їй буде по-справжньому погано і страшно.

- Рею, воно просто закотилося! Я й не знала, що воно там, присягаюся! - Спроба забити баки не діяла.

Чоловік, сповнений рішучості, невмолимо наближався. Він ніяк не реагував на слова. Його мозок просто відключився, ним керувало чисте тваринне безумство.

- Ти здохнеш прямо зараз, погань! - Чоловік по черзі робив глибокі надрізи на руках. Вигляд крові наче заспокоїв Рея, очі прояснилися, рухи стали плавнішими. Він почав бурмотіти собі під ніс, продовжуючи робити надрізи на тілі Сессі. - Ось так... Добре. А потім я зроблю все правильно. І ти відродишся. Це зараз ти огидна зрадлива гусінь. А будеш метеликом. Дуже вродливим. Ти будеш перлиною моєї колекції... Така тендітна.

З глибоких порізів на ногах потікли рубінові криваві струмки.

Кара сиділа як зачарована, скляними очима спостерігаючи як з Сессі витікає життя. Секунда. Дві. Три. А потім дівчина заверещала.

Її пронизливий крик не зупинило ніщо. Ані удари від оскаженілого Рея, ані нові порізи. Здавалося, що дівчина хотіла аби весь відчай та біль, які їй довелося відчути за період заточення.

Чоловік завдавав нових ударів руками, ногами. А після не витримав і схопив щось зі столику на колесах. Сессі не встигла розгледіти що то було.

За мить роздався хрускіт кісток роздробленого черепа та настала оглушаюча тиша. Кара замертво впала на підлогу. У неграбній позі вона була схожа на ганчір’яну ляльку, яку недбало жбурнули у кут. Гаряча багряна калюжа крові розтікалася по підлозі все більше.

- Навіщо?.. - Прошепотіла ослабла Сессі. Їй було шалено шкода Кару.

- Ні-ні. З нею буде все добре. - Рей швидко відв’язав вже мертву Кару. - Тепер я зроблю все правильно. Це з Тріні я не знав що робити. А тепер все буде добре. Вона стане метеликом. Чарівним і буде належати лиш мені. Моя солодка Кара. Я знову насолоджуватимусь тобою, і все буде добре. Все буде як раніше.

Рей продовжував шепотіти ніжні слова бідолашній покійниці, гладити її скуйовджене волосся, цілувати понівечене обличчя.

“Як холодно...” - Подумала Сессі.

Слабкість навалювалася все сильніше. Щоразу кліпаючи, очі було все важче відкривати.

“Хочеться спати... Шалено хочеться... Холодно...”