Глава 23

“Каро, пробач... Я не можу по тебе повернутися. Але присягаюся викликати поліцію, швидку, пожежників та хоч самого Мерліна! Я не залишу тебе цьому виродку.“ 

Сессі побігла у сторону воріт. А звідкись з-за будинку почувся собачий лай.

- Господи, хоч би це десь у сусідів! - Дівчина подумки молилася усім богам, добігаючи до кованої хвіртки. Але богі були сьогодня точно поза зоною досягнення молінь Сессі, що за пару секунд вона побачила велетенських псів, що мчали прямо на неї. - Твою матір! Це ж пітбультер’єри...

Сессі замкнула хвіртку і хотіла вже бігти далі, аж подумала:

- Стоп! Собаки точно не відкриють ці двері, а Рей... Якщо він спустить тварин за мноб на вулицю, вони мене зжеруть. - Схопивши камінчик з узбіччя, Сессі запхала його у замкову шпаринку. А потім іще один, та іще. Оскаженілі пси кидалися на хвіртку, намагаючись дістати дівчину. Тому вона діяла блискавично але з хірургічною точністю.

- Вийшло! - Щаслива Сессі побігла дорогою далі, крутячи головою по сторонах у пошуках хоч когось, хто міг би допомогти.

*Через пів години*

Після дзвінка поліція прибула доволі швидко, але Рея вони не знайшли. Кару врятувати не вдалося. Покидьок вбив нещасну дівчину, щоб замести сліди та приховати величезну частину своїх злочинів.

Сессі оглянули лікарі, надали необхідну медичну допомогу. На щастя, дівчина не дуже постраждала від дій маніяка. Та й пощастило доволі швидко вибратися з полону.

*Через тиждень*

- О, Сес, тільки не кажи, що ти його пробачиш! - Зої награно прикрила долонькою рота.

- Ні, звісно. Але він постійно мені пише, б’є себе в груди що такого більше не повториться ніколи. А я бачити його не хочу...

Дівчата сиділи у кафе. Потрібно було поговорити про їх відносини. Сессі шалено відчувала необхідність поговорити з близькою людино. Хоч і тою, яка зрадила. Потрібно було хоч щось, що могло допомогти відволіктися від самоїдства. Дівчину по ночах мучили жахіття, вона ніяк не могла припинити картати себе, що не повернулася по Кару. Ще й сива прядка коло обличчя нагадувала про пережиті жахи і ніяк не зафарбовуватися ніякими засобами.

*Через кілька тижнів*

Трель дзвінка порушила тишу у квартирі.

- А це ще хто? - Здивувалася Сессі. Проте все ж підійшла до дверей і спитала. - Хто там?

- Сессі Мак-Гваєр?

- Так.

- Вам доставка квітів.

- Дивно, я нічого не чекала. - Дівчина відкрила двері.

На порозі стояв кур’єр з великим букетом з криваво червоних троянд. Сессі мимо волі здригнулася від неприємних асоціацій.

- Цікаво від кого така краса.

- У букеті є записка, подивіться. - Мовив кур’єр з-під козирька фірмової кепки та протягнув букет Сессі.

Дівчина дістала папірець, відкрила і серце пропустило удар. Руки затряслися, вона впустила записку. На ній було фото кімнати Рея, коли вони кохалися на ліжку.

- Якого дідька?! - Сессі на тремтячих ногах зробила крок назад.

Кур’єр припідняв голову, зустрівшись поглядом з Сессі.

- Рей?!. - І весь світ поглинула темрява.

*Вітаю, любі! Ви відкрили ще одну кінцівку історії. На жаль, Сессі займе місце Кари. І навряд чи зможе колись покинути стіни того будинку.

Якщо історя сподобалася, ставте зірочки. Діліться враженнями у коментарях.

Дякую за увагу до твору!*