Глава 22

Душу Сессі розривали протиріччя:

“Я сама ледве вибралася з цього пекла... Мені просто пощастило і лізти назад це сто відсоткова дурість! Але ж він точно вб’є Кару... Ні, я не можу залишити її цьому виродку. Я повинна повернутися.“ 

Сессі відпустила дверну ручку, глибоко зітхнула, збираючи всю свою мужність та припустила по сходах нагору.

Через лічені секунди Сессі увірвалася до рожевої кімнати.

“Добре, що Рей спішив і не замкнув її. Це значно спрощує мені задачу.”

Бранка сиділа на підлозі та дивилася в одну точку. Чим нагадувала робота, якого вимкнули.

- Каро, це я - Сессі. Ти впізнаєш мене? - Дівчина обережно присіла перед нею, щоб випадково не налякати.

- Га? - Кара перелякано стрепенулася, але швидко впізнала Сессі та заспокоїлася. - Чому ти не втекла? Біжи, він монстр.

- Я прийшла за тобою, хутко! - Сессі схопила один зі скальпелів Рея та звільнила бранку. - Можеш йти?

- Облиш мене тут і рятуйся сама... Через мене він тебе схопить. - щоками Кари покотилися перші сльози.

- Агов! Припини негайно! Разом ми сильніші й обов’язково виберемось! - Сессі підхопила Кару, ривком поставила на ноги.

“Боже, вона легка мов пушинка... Бідолашна...” - Кара захиталася від браку сил, тож Сессі перекинула її руку собі через шию і дівчата заспішили геть з проклятої рожевою кімнати.

Вийшовши з кабінету, Кара пошкандибала в іншу від сходів сторону. На запитальний погляд Сессі відповіла:

- Там є ліфт. А Рей завжди ходить пішки.

З першого поверху почувся спів. Голос був сильним, оксамитовим, так і зачаровував. Хотілося слухати цей спів вічно.

Кара ж нервово затремтіла:

- Ходімо швидше! Рей повертається!

- Хіба це він співає? - Здивуванню Сессі не було меж. - Голос зовсім на нього не схожий.

- О так... Я теж зроду в не подумала, що він так співає... Але це дуже погано! Коли він співав... - Дівчину затрусило сильніше. - Коли... Співав...

- Не хвилюйся, зараз ми втечемо і будемо у безпеці, все буде добре.

Рей неспішно підіймався сходами, коли двері ліфта відкрилися у цілковитій темряві. Сессі швидко закліпала очима, намагаючись швидше звикнути:

- Каро, куди ти нас привезла? 

- Це підвал. Помацай рукою по стіні, тут має бути вимикач.

Клац. Та яскраве світло залило весь простір. Дівчата вийшли з ліфту, двері закрилися. Але майже відразу почувся спів. Судячи з усього, співали у ліфті, який безшумно спускався до підвалу.

- Це погано... Сессі, зліва за картиною знаходиться пульт керування будинком. Швидко блокуй ліфт!

Сессі швидко відсунула морський пейзаж та побачила вже знайому їй коробочку з купою кнопочок та лампочок. Але єдина відмінність все ж була - не було написів.

“Дідько! Знала б, що знадобиться - вивчила б ще тоді всі написи... Що ж, доведеться тицяти навмання.” - Сессі швидко натискала по всіх кнопках. Дівчатам пощастило, адже вже на четвертій внопці ліфт вимкнувся.

- Якого хріна?! - Почулося роззлючене з ліфту. - Я все одно дістану вас, чуєте?! Такі гидотні паскуди не мають права жити!

З ліфту почувся страшенний гуркіт.

- Сессі, блокуй все в цьому будинку! - Зкомандувала Кара. - Він відкрив шахту і полізе по вентиляції.

- Звідки ти це все знаєш? - Сессі підозріло оглянула подругу по нещастю.

- Я тікаю не вперше... - Сумно зітхнула.

- Так, і цього разу, падлюко, ти здохнеш! - Гнівно виплюнув Рей. - І це буде дуууже боляче, повір мені. Такого ти ще не відчувала!

Кара затрусилася від жаху. Сессі схопила її за плечі, потрусила:

- На цей раз у тебе є я, разом ми впораємся. Куди далі?!

- Двері направо.