Глава 20

- До шафи! Навряд чи він шукатиме тут. - Сессі хутко залізла до величезної та просторої схованки та затамувала дихання.

За кілька секунд двері відчинилися і Рей зайшов до коридору, де щойно перебувала дівчина.

“Встигла...” - Аби не видати себе, Сессі затулила собі рота. Але серце так швидко калатало у вухах, що, здавалося, його було чути аж у всьому місті.

- Солоденька моя, агов! Ти де? Невже вийшла з будинку? - Чоловік гмикнув та направився до дверей, що вели на вулицю. - Ну що ж, грати стає все цікавіше.

“Невже він пішов?!” - Сессі не вірила своєму щастю. Її розбирали дрібні дрижаки від шаленого щастя.

“Треба тікати звідси! Заберу рушника і гайда звідси, доки цей притрушений десь гуляє.”

Сессі кулею вилетіла з укриття, хутко перебігла до холу. Підхопила рушник з підлоги та хутко ним обмоталася.

“Так... Він замкнув двері... Але ж не може все керуватися з одного пульта. Має бути щось іще...”

Стала оглядатися, але майже одразу помітила панельку з купою лампочок та кнопочок.

“Цікаво...” - Підійшла аби розглянути ближче та... Розреготалася. - “Неймовірно! Цей бовдур попідписував що якою кнопочкою відмикають!” 

Хутко відкривши вхідні двері та заблокувавши двері на задній двір, дівчина не втрималася та підскочила з радощів.

Схопилася за дверну ручку:

- Поцілуй мене в гузно, придурок!

Але тіло пробило згадкою - Кара! Вона не може її тут залишити! Чи може?..

Як вчинити правильно?..

- “Чи можу я залишити незнайому людину в халепі, якщо сама ледве вибралася? Звісно, треба допомогти!“ (Переходьте до глави 22)

- “Звісно, мені шкода Кару... Але я буду рятувати себе, доки є така можливість. Вибач, Каро, мені правда шкода...“ (Переходьте до глави 23)

*Вітаю, любі читачі! Гострий момент з душевними терзаннями.

Що обере Сессі? Допомогти Карі, яка явно має якісь проблеми з головою, або рятувати себе, доки не стало пізно?..*