Глава 18

“Наліво! Там є кухня! А в кіношних будинках завжди є чорний хід з кухні! Сподіваюся, що Рей дивився фільми де є цей бісів чорний хід...” - Сессі подумки схрестила пальці на руках.

Але сподівання виявилися марними. Кухня представляла собою глуху кімнату, навіть без вікон.

- А бодай тебе чорти у пеклі смажили! - Лайка сама собою злетіла з губ.

Тим часом Рей неспішно, насвистуючи якусь мелодію, наближався.

- Солоденька моя, ну куди ж ти? Я гадав, що тобі було добре зі мною. А ти мене так засмутила: не довіряєш, тікаєш. - Чоловічі очі дивилися дико, у них плескався океан безумтва. - Ходи до мене, крихітко. Не бійся.

Лезо ножа, який тримав Рей, небезпечно блиснуло у напівтемряві.

- Ні, дякую. - Сессі відкрила найближчі двері та вскочила до якоїсь темної кімнати. Намацала під ручкою замок та швидко замкнулася.

- Крихітко, ти дарма мене боїшся. Дивись який я добрий. - Клацнув вимикач та приміщення залляло яскраве холодне світло.

“Ванна кімната!” 

- Виходь до мене, солоденька. Я заварю нам чаю, ми поїмо та обговоримо все, що тебе бентежить. М? - Чоловік продовжував вмовляти. - Моя кухарка спекла чудовий пиріг, я тебе пригощу. Ти тільки відкрий двері.

Шлунок, при згадці їжі, невдоволено зубулькав. Але відкривати двері було категорично не можна.

- Відкриєш?

- Ні. - Сессі підійшла до дзеркала. На неї дивилася дівчина з розляпаною по обличчю косметикою та величезними переляканими очима. Дівчина відкрила воду та змила з себе весь бруд. А ще помітила на настінних гачках рушники та обмоталася.

“Буде мені хоч такий одяг. Все ж не голою мені звідси тікати.”

Тим часом було підозріло тихо.

Сессі грішним ділом подумала, що Рей пішов і в нех буде змога тихо втікти. Навшпиньки, затамувавши дихання, зробла один крок до дверей, другий. Хотіла притулитися вухом аби прослухати обстановку за межами рятівної ванної...

Раптом з диким ревом чоловік кинувся на двері, що відділяли жертву від нього, та встромив ніж. Лезо прорізало двері та ледь не вштрикнулося в обличчя Сессі.

- Дідько! - Відсахнулася.

- Виходь, тварюко! Виходь зараз же! - Схоже, що божевілля вийшло на новий виток і Рей впав у неконтрольовану лють.

“Лайно! Треба подумати чим я можу захиститися, якщо цей виродок все ж виламає двері.”

Хаотично відкриваючи шафи, заглядаючи у закутки, Сессі знайшла лиш балон з освіжувачем повітря.

“Сподіваюся, він щипатиме очі...”

Ніж продовжував стирчати з дверей, коли Рей припинив ломитися так само раптово, як і почав.

“Невже знову готується нанести удар? Що ж, цього разу я буду першою.” - Дівчина тихо-тихо повернула клямку замка. Виставила розпилювач перед собою та приготувалася відкрити двері, як щось від стелі зашипіло.

“Господи, це ще що?” - Зелений густий дим доволі швидко заповнював приміщення, заходячи через вентиляційні отвори. Він заливався наче вода, осідаючи на підлозі. - “Не будинок, а якийсь тупий квест а-ля виживи, якщо зможеш.”

Перевіряти своїм життям що це за дим, Сессі не мала жодного бажання, тож схопила ще один рушник та відкрутила кран на повну:

- А щоб ти всрався! Він вимкнув воду! Треба бігти!

Рей знову почав битися у двері.

“Та що це за кабздець?!” - Подумки заволала Сессі. - “Він наче у голову мені заліз і знає все наперед!”

А дим вже був на рівні трохи вище коліна. Рей лютував за дверима.

“Дідько! І що обрати?! Задихнутися невідомо якою фігнею чи самій вийти до оскаженілого вбивці?!”

Думки з шаленою щвидкістю змінювали одна одну.

“Води у крані нема... Але вона ж мала лишитися у бачку!” - Хутко підскочивши до унітазу, Сессі зірвала з нього кришку та полегшено зітхнула. - “Вода!”

Намочила рушник на обмотала ним обличчя, закривши ніс з ротом.