Розділ 36. Миттєва зустріч

Темрява міста накривала вузькі вулички, і лише поодинокі ліхтарі відкидали бліді плями світла на сирий асфальт. Демид рухався тишею, уважно слідкуючи за кожним кроком, за кожною тінню. Серце калатало шалено, думки крутилися лише навколо одного: вона має вижити.

Він знав, що Босий і його охоронці були на крок попереду, що будь-яка затримка могла коштувати Емілії життя. Кожна секунда ставала вагомою, як камінь на душі, що тисне сильніше від страху.

І тут він її побачив — крихку, налякану, але одночасно рішучу фігуру. Її кроки були пришвидшені, руки напружені, тіло готове до втечі. Її очі, великі і налякані, зустріли його, і весь світ на мить здався одночасно тісним і безмежним.

— Еміліє! — крикнув він тихо, але достатньо, щоб вона впізнала його серед темряви.

Вона зупинилася, серце калатало так, що здавалося, його чує кожен камінь на дорозі.
— Демиде… — прошепотіла вона, голос тремтів від страху і надії.

Але раптом шум позаду розірвав ніч: Босий і його охоронці з’явилися на світлі. Їхні очі блищали люттю, а обличчя мовчки кричали про небезпеку.

— Вона тут! — пролунав голос Босого, і Емілія відчула, як холод страху пройшов її тіло від голови до п’ят.

Демид миттєво підхопив її за руку, тягнучи до тіні вузької вулички.
— Тримайся! — рикнув він, тіло напружене, готове до будь-якої боротьби.

Її серце билося шалено, страх і рішучість перепліталися в один пульсуючий потік, а руки тряслися. Але поряд був він — її опора, її сила.
— Ми виживемо, — прошепотів Демид, і в її очах блиснула крихітна іскра надії, що перетворювала страх на силу.

Охоронці кинулися на звук, але Демид і Емілія вже були в русі. Кожен крок — ризик, кожна секунда — гра зі смертю. Вузькі провулки, тіні стін, купи сміття — усе перетворилося на лабіринт виживання, де помилка коштувала б життя.

Вони мчали, майже ковзаючи по мокрому асфальту, серця калатали в унісон, а повітря, що обпікало легені, пахло страхом і свободою одночасно. Темрява міста приховувала їх рухи, але вона не приховувала відчуття гострого ризику, адже Босий був неподалік, а його погляд міг вловити найменший рух.

І поки вони мчали вузькими вулицями, один одному передавалася невидима нитка довіри та рішучості. Це був лише початок втечі, але вже зараз жоден страх не мав сили їх зупинити. Вони були разом — і це робило їх практично невразливими, навіть на межі смерті.