Розділ 86. Підготовка до протистояння

Вони залишилися в старій квартирі кілька годин, які відчувалися як ціла вічність. За вікнами місто тонула в нічній темряві, дощ стукав по дахах, нагадуючи про небезпеку, яка ще не відступила. Емілія сиділа поруч із Демидом, спостерігаючи за його рухами. Кожен його жест, кожне слово, кожен погляд були для неї одночасно втіхою і збудженням.

— Ми маємо діяти розумно, — почав Демид, прокладаючи пальцем маршрут на старій карті міста. — Він не просто полює, він залишає сліди, і кожен, хто заважає, стає мішенню.

Емілія нахилилася ближче, об’єднуючи своє плече з його, і відчула, як його тепло пробуджує в ній бурю емоцій. Серце калатало шалено, тіло реагувало на кожен дотик, на ритм його рук, на тремтіння голосу. Страх ще був, але поруч із ним прокидалася пристрасть, змішана з довірою: вона розуміла, що може покластися на нього.

— Ми зможемо його зупинити? — тихо запитала вона, трохи тремтячим голосом. — Я… боюся.

Демид повернувся, схилив голову ближче, і їхні обличчя опинилися на відстані лише сантиметрів. — Страх — це нормально, — прошепотів він, його голос низький і спокійний, — але поки ти поруч, ти сильніша, ніж думаєш.

Її руки мимоволі торкнулися його обличчя, відчуваючи шкіру, м’язи, силу. Кожен дотик, кожен погляд заряджав їх енергією: страх і пристрасть зливалися в один шалений пульсуючий потік, який змушував їх дихати швидше, відчувати кожен рух серця.

— Я готова, — сказала вона, стискаючи його руку. — Навіть якщо нам доведеться ризикувати.

Він провів її за руку до столу, на якому були розкладені зброя і карти, схеми виходів і пасток. — План такий: ми маємо дочекатися моменту, коли він розслабиться. Кожен охоронець, кожен вихід, кожна тінь повинні працювати на нас. І ми не просто втечемо — ми дамо відсіч.

Емілія слухала його, серце билося шалено, а тіло відгукувалося на його присутність. Її страх змішувався з збудженням і рішучістю, а кожен його дотик, кожен рух надихав на мужність і сміливість.

Вони сиділи разом у тісній кімнаті, плануючи наступний крок, і між ними іскрилася напруга: страх, пристрасть, довіра. Вона відчула, як його рука обережно ковзає по її талії, як погляд стикається з її очима, і в цю мить вона зрозуміла — вони не лише союзники у боротьбі, вони вже нерозривно пов’язані емоційно і фізично.

— Завтра ми почнемо, — прошепотів він, притискаючи її ближче. — І цього разу ми зробимо все правильно.

Емілія затамувала подих, відчуваючи, як страх, пристрасть і рішучість злилися в один шалений пульсуючий потік. Вона була готова. Готова боротися, вижити, і бути поруч із ним, навіть якщо небезпека наближається ще ближче, ніж будь-коли.

Їхні тіла злилися у короткому, але пульсуючому дотику, і кожен вдих, кожен подих був сповнений страху, бажання і емоційної напруги — повного темного романтичного екстазу, що зміцнював їхній союз перед майбутньою бурею.