Розділ 69. Особисте полювання

Ніч була густою, мов чорний оксамит. Дорога звивалася між деревами, а в повітрі стояв запах дощу та вологи. Емілія сиділа поруч із Демидом, притиснувшись до його плеча, відчуваючи, як його сила і спокій поступово огортають її.

— Вони за нами… — тремтячим голосом прошепотіла вона.

— Я знаю, — відповів він, не відводячи очей від темряви перед машиною. — І вони вже близько.

Раптом із темряви вискочив чорний джип. Босий. Його фари пробивали ніч, мов леза, і холодне серце Емілії стислося. Величезний, безжальний, він йшов напролом, мов смерть у плоті.

— Ти не сховаєшся від мене, — прошипів він, і його голос відлунював у тиші, мов попередження про наближення катастрофи.

Демид миттєво спрямував машину на вузьку стежку, тісну і темну, де лише він знав кожен поворот. Страх Емілії змішувався з дивним, небезпечним хвилюванням. Його присутність, його контроль над ситуацією змушували її тіло реагувати непередбачувано — тремтіння в руках, серцебиття, що билося разом із його, дивне тепло в грудях.

Босий не здавався. Він гнався за ними, а за його спиною виднілися тіні його людей. Демид різко вивертав кермо, прориваючись крізь вузькі повороти, але відчував — ця гонитва тільки починається.

— Ти можеш втекти, — промовив він тихо, нахилившись до неї, — але лише якщо йдеш зі мною.

Емілія міцніше притиснулася до його руки. Вона відчувала страх, який пронизував усе тіло, і одночасно — пристрасть, що спалахує з кожним його дотиком. Вона хотіла втекти, але не могла відвести очей від нього. Його погляд був суворий, владний, але й обіцяючий захист.

Джип Босого наближався. Його величезна фігура заповнювала простір, і відчуття небезпеки ставало майже фізичним. Демид різко натиснув на педаль, і машина вирвалася вперед, залишаючи за собою тіні переслідувачів.

— Не відпускай мене, — прошепотіла Емілія, і її голос тремтів, змішуючи страх із бажанням.

— Не відпущу, — відповів він, — поки ти не будеш у безпеці.

Вони мчали вночі, і в кожному повороті, в кожному стуку шин по вологому ґрунту, страх і пристрасть спліталися у смертельний танець. Емілія відчула, що поруч із ним вона одночасно може бути в небезпеці і під захистом, і це створювало шалений контраст, що розпалював її емоції до межі.

Ніч була повна небезпеки, але тепер вони були разом — і поки вони були разом, кожен крок був боротьбою за життя, а кожен дотик — за їхні серця.