Розділ 52. Танець між страхом і бажанням

В кімнаті пахло ніччю, вогкість і запах старого дерева змішувалися з теплом їхніх тіл. Емілія відчувала, як серце калатає так, ніби хоче прорвати груди. Вона стояла поруч з Демидом, але не могла відірвати очей від його профілю: сильний, впевнений, небезпечний. І ця небезпека магнітом тягнула її до нього.

— Ти… — прошепотіла вона, але слова зламалися, бо тіло відчувало більше, ніж розум міг висловити. Страх, бажання, заборонена пристрасть — усе зливалося в одному спалаху, що гримів у її грудях.

Демид нахилився ближче, і його погляд обпалював. Він бачив її страх і відчував її бажання, навіть коли вона намагалася його придушити. Його дотики були обережними, але кожен рух пробуджував щось нове, тремтливе, ледь контрольоване.

— Не відступай, — тихо промовив він. — Я відчуваю тебе, кожен твій подих… І я хочу бути тут. З тобою.

Її коліна підкосилися, але розум сказав «бігти». Серце кричало «залишайся». І між страхом і бажанням виникла перша справжня іскра — їхні тіла відчували одне одного так, як ніщо інше не могло.

Вона хотіла протестувати, хотіла втекти від цього хаосу почуттів, але руки Демида м’яко обвили її талію. Її дихання стало хаотичним, а кожен дотик — як вибух всередині. Вона відчула, як їхні серця б’ються в унісон, але страх ще не відступив, і саме це робило момент гострим, майже небезпечним.

— Ти небезпечний, — прошепотіла вона, майже сміючись крізь тремтіння. — І це… це лякає.

— І тебе це тягне, — відповів він низько, а його руки провели по її спині. — Ти хочеш цього. Ти боїшся і хочеш одночасно.

Вона здригнулася, відчуваючи, як бажання і страх переплітаються в шалений клубок. Розум шепотів втекти, але тіло шепотіло: «Не відпускай». Кожен їхній погляд, кожен дотик, кожен звук їхніх подихів був як музика, що грає на межі розуму й почуттів.

Вони стояли так, на межі, де страх і пристрасть перепліталися. Її пальці непомітно торкнулися його руки, а він не відійшов. І в цю мить вона зрозуміла: навіть у темряві, серед страху і небезпеки, вони можуть знайти один одного.

Страх ще жив, бажання ще палало, а їхні тіла вже тихо шукали один одного. Темрява стала фоном для цього танцю — танцю між страхом і пристрастю, де кожен погляд і кожен дотик відлунювали шаленою напругою.

І навіть якщо завтра світ знову стане небезпечним, вони знали одне: ця ніч, ці моменти, ця іскра — вже не можна знищити.