Розділ 38. Пульс після хаосу

Вони присіли на бордюр пустельного двору. Ніч ще тримала місто в темряві, але серця билися шалено, як барабани, що відлунюють у грудях. Кожен звук — падіння краплі, шурхіт сміття — здавався гучним, наче нагадував про небезпеку, що залишилася позаду лише на мить.

Емілія сперлася на холодну стіну, руки ще тремтіли, а дихання було частим і важким. Кожен вдих обпікаючи легені, нагадував про хаос, який вони пережили, і про те, що ця ніч могла закінчитися смертю.

— Ти… ти врятував мене, — прошепотіла вона, і її голос тремтів не тільки від страху, а й від змішаної емоції рішучості та полегшення.

Демид присів поруч, його присутність була як міцна опора серед руїн ночі. Він тримав її руку міцно, але обережно. Його пальці зігрівали тремтячі долоні, а очі залишалися уважними, пильними, наче скануючи навколишній світ навіть у цю мить спокою.
— Я не міг дозволити, щоб вона загинула, — промовив він тихо, голос глухий від пережитого, але впевнений. — Ти… ти важлива.

Вона підняла очі і зустріла його погляд. В цих сірих очах вона побачила силу і водночас турботу, яку ніхто не наважувався показати. Її серце калатало шалено — страх ще залишався, але поряд з ним пробивалася щось нове: емоційна нитка, що тягнула її до нього, попри все, що сталося.

— Ти сильний… — прошепотіла вона, ледве чутно. — Сильніший, ніж будь-хто, кого я знала.

— А ти… не така слабка, як здаєшся, — відповів Демид, не відводячи погляду. — Вижила. Трималася. Тепер залишилося тільки йти далі.

Її погляд наповнився вдячністю, а одночасно — щемким відчуттям близькості. На мить їхні погляди злилися в одному мовчанні, яке говорило більше, ніж слова: страх, пережите, адреналін, нова надія. Її рука ще тряслося в його долоні, але ця дрібниця відчувалася як обіцянка: вони разом, хоч би що сталося далі.

Вони сиділи так кілька хвилин, ловлячи ритм власного серця, відчуваючи тепло присутності одне одного, розуміючи, що пережите зблизило їх. Навіть у хаосі нічного міста вони відчували тихий порядок — підтримку, довіру, відчуття єдності.

Темрява нічого не приховала, але вони знали одне: разом вони сильніші, ніж будь-який страх, що ще може прийти. Кожен подих, кожне серцебиття, кожен рух рук, що тримаються одне за одного, стали символом нової сили — сили, яка народжується тільки після хаосу.

І навіть коли ніч нависла густим покривалом над містом, вони відчували: сьогодні вони вижили. І цього достатньо, щоб рухатися далі.