Розділ 14. На межі страху і пристрасті

Ніч опускалася на місто, огортаючи його глибокою темрявою. У кімнаті лишалося лише тихе дихання і приглушене світло ліхтаря, що падало на обличчя Емілії. Її серце билося шалено, кожен удар віддавався у скронях і грудях, мов барабан, який ніхто не міг зупинити.

Вона стояла біля вікна, намагаючись відсторонитися, втекти від того, що відчувала всередині. Її тіло тремтіло від одночасного страху і непереборного притягання. Вона хотіла втекти, втекти швидко і далеко, але ноги, наче паралізовані, слухалися його присутності сильніше за її власну волю.

— Ти думаєш, що можеш втекти? — його голос прозвучав позаду, низький і густий, як темна музика, обволікаючи її з усіх боків. Вона відчула, як його тінь накрила її, холод і тепло одночасно пробігли по шкірі, змушуючи тремтіти всім тілом.

— Я… — вона намагалася вимовити слово, але страх і бажання з’єдналися в один хаотичний клубок всередині. — Я… не готова…

— Я знаю, — відповів він тихо, крокуючи до неї, щоб її тіло ледве торкалося його. — Саме тому це так захопливо. Ти хочеш втекти, і водночас твоє тіло вже тут. Воно не обманює.

Її руки стискали тканину сукні, намагаючись знайти точку опори. Вона відчувала, як її розум благає втекти, а тіло — тягнеться ближче. Страх і бажання змішалися у дикому танці, який вона не могла стримати.

— Ти граєш зі мною, — шепотіла вона, тремтячи, — і це… це несправедливо.

— Несправедливо? — нахилився він так, що тепер його обличчя було майже в сантиметрі від її. — Ти боїшся, і це природно. Ти хочеш втекти, і це чудово. Але твоя шкіра, твоє серце, твоє тіло вже відгукнулися на мене. І це неможливо приховати.

Вона відчула, як кожен його дотик, кожне слово проникає всередину, обпалюючи і водночас манячи. Її серце стискалося від хвилювання, але всередині зростав нестримний потяг, який вона не могла відкинути.

— Це… божевільно, — прошепотіла вона, тремтіння в голосі змішувалося з палким бажанням. — Я хочу втекти, і водночас хочу залишитися…

— Ось це і є межа, — тихо промовив він, ледве торкаючись її руки, — страх і бажання йдуть поруч. І тільки ти вирішуєш, коли дати волю одному з них.

Вона відчула, як хвилювання пронизує все тіло: тремтіння від страху, розплавлене бажання, холод і тепло одночасно. Її серце билося шалено, розум кричав «втекти», а тіло відгукувалося на кожен його погляд і дотик.

Він не наступав, він не змушував. Він дозволяв їй відчути владу і власний страх, підштовхував до краю, де кожен дотик ставав вибухом емоцій. Вона ще могла втекти, але водночас не могла не відчувати, що вже належить йому — хоч частково, хоч лише серцем і тілом у власній боротьбі.

— Ти готова відчути, що між страхом і бажанням немає меж? — спитав він, його голос теплий і глибокий, але холодний у тій частині, що змушувала її серце тріпотіти.

Вона відчула, як коліна підкошуються, дихання переривається, а внутрішній хаос змішується з потягом. Вона хотіла втекти, хотіла кричати, хотіла кинутися з кімнати… але тіло відгукувалося на нього. І вона знала: ця гра тільки починається. Темна, небезпечна, шалено приваблива.

Їхні погляди зустрілися, і в тиші, насиченій напругою, страх і бажання змішалися, породжуючи нову грань їхніх відносин — темну, палку, на межі забороненого. Емілія ще не віддавалася повністю, але вже не могла заперечувати: вона хоче його, хоче і водночас боїться, і саме це робить її реакції так живими, справжніми і шалено емоційними.

Розділ 15. Пік темної пристрасті

В кімнаті панувала темрява, тільки слабке світло від ліхтаря з вулиці пробивалося крізь жалюзі, обволікаючи Емілію м’яким золотавим світлом. Вона стояла в центрі кімнати, серце калатало шалено. Кожен подих здавалося чути у всьому тілі, а кров пульсувала в скронях.

— Ти ще думаєш про втечу? — низько промовив Демид, наближаючись так, що її серце здригнулося від хвилювання.

— Я… — вона намагалася відвести погляд, але його тінь знову накрила її, змушуючи відчувати одночасно страх і захоплення. — Я не знаю, що робити…

— Саме це і цікаво, — тихо промовив він, його дотик ледве торкався плеча, але пробуджував кожну клітину тіла. — Ти хочеш втекти, і водночас твоє тіло вже тут. Твоє серце кричить від страху, але притягання непереборне.

Вона відчула, як тремтіння пронизує руки, спину, ноги. Її розум кричав «бігти!», а тіло реагувало на кожен його подих, кожне рухоме світло у кімнаті.

— Ти граєш зі мною, — прошепотіла вона, голос тремтів, змішуючи страх і бажання. — І це… це неправильно.

— Правильно чи неправильно? — спитав він, наближаючись ще ближче, ледве торкаючись її щоки. — Тут немає правил. Є тільки ти і я. Є страх і бажання. Є межа, яку ти відчуєш сама.

Її дихання стало частим, тіло ніби відмовлялося слухатися. Вона хотіла кинутися з кімнати, втекти, але руки ледве стримували її від того, щоб наблизитися до нього. Страх змішувався з шаленою пристрастью, кожен його дотик і слово розпалювали хаос всередині.

— Це… — її голос переривався, — це божевільно… я хочу втекти, і водночас хочу залишитися…

— Ось де межа, — тихо промовив він, ледве торкаючись її пальців. — Страх і бажання йдуть поруч. І тільки ти вирішуєш, коли дати волю одному з них.

Вона відчула, як серце калатає шалено, розум кричить «втекти», а тіло відгукується на кожен його рух. Кожен дотик, кожне слово пробуджувало бурю всередині. Вона тремтіла, хотіла втекти, хотіла підкоритися, хотіла обидва разом — і це робило її стан нестерпно захоплюючим.

— Ти боїшся, — прошепотіла вона, ледве стримуючи дихання, — але я… я хочу його… і хочу втекти…

— Саме це і є пристрасть, — відповів він, спокійно, але з владою в погляді. — Ти хочеш мене і боїшся, і це робить тебе живою. Це робить нас… неповторними разом.

Вона відчула, як тремтіння всього тіла досягає апогею: холод і жар одночасно, страх і бажання переплітаються, змушуючи її серце битися шалено. Він стояв поруч, не змушуючи, але водночас досліджуючи кожен нюанс її реакції, контролюючи гру на межі.