Розділ 7. Тонка грань довіри

Вечір опускався на місто, а тіні від вулиць ставали довшими, темнішими. Емілія йшла поруч із Демидом, але цього разу відчуття напруження було іншим. Воно більше не обпалювало, а ніжно дратувало, водночас манило і лякало.

— Ти все ще думаєш, що можеш мене зламати? — запитала вона, стискаючи сумку, але вже без тієї різкості, що була раніше.

— Мені не треба ламати, — відповів він тихо, поглядом обпікаючи її, — мені достатньо бачити тебе такою, яка ти є. І повір, я бачу більше, ніж ти думаєш.

Вона відсахнулася, але цього разу легше, майже грайливо. Серце калатало шалено, але всередині не було паніки — була цікавість.

— І що ти бачиш? — ледве посміхаючись, запитала вона. — Можливо, ти побачиш слабкість і скористається нею?

— Я бачу силу, — відповів він тихо, наближаючись так, що їхні плечі ледве торкнулися. — Силу, яку ти ще не дозволяєш собі показати. І це мене захоплює.

Емілія відчула, як серце стискається від хвилювання. Його слова не були загрозою, а ніжним визнанням, хоч і прихованим у тонкій грі влади.

— Ти завжди так уважний до дрібниць? — запитала вона, трохи сміючись, — наче читаєш мої думки.

— Іноді я не можу не помічати, — відповів він тихо. — Навіть випадкові рухи говорять мені більше, ніж ти сама усвідомлюєш.

Він ненав’язливо торкнувся її руки, коли вони проходили повз вузьку стіну. Емілія ледве відсахнулася, але цього разу не з відразою — а з тихою, майже прихованою цікавістю.

— Добре, — прошепотіла вона, дивлячись у його очі, — можливо, ти ще не досяг своєї мети… але ти вже змушуєш мене довіряти.

— І ти не боїшся? — тихо запитав він, нахиляючись ближче, щоб їхні обличчя опинилися на межі дотику.

Вона відчула, як тепло від його присутності розливається всередині, але розум кричав: «Це небезпечно!»

— Бо я ще не знаю, хто ти насправді, — відповіла вона. — І, можливо, саме тому це цікаво.

— Можливо, — прошепотів він, і в його голосі прозирало захоплення. — Але пам’ятай: навіть у темряві можна знайти світло. І я хочу, щоб ти це відчула.

Їхні погляди зустрілися, і на хвилину світ зник — залишилися лише вони, словесні перепалки, напруга, і перша щира іскра довіри. Між ними прокидалося темне, небезпечне, але шалено привабливе кохання.