Розділ 6. Апогей напруги

Вечірнє місто тремтіло в останніх променях сонця, і тіні будинків здавалися довшими, темнішими, ніж вони були насправді. Емілія йшла поруч із Демидом, але кожен його крок, кожен рух плеча або випадковий погляд здавалися навмисною провокацією.

— Ти знаєш, — сказала вона, намагаючись зберегти холоднокровність, — що іноді мені здається, ніби ти спеціально штовхає мене на межу?

— Можливо, — відповів він, ледве посміхаючись, його очі блищали неприховано, — але це перевірка. Твої межі, твоя сила. І… твоє терпіння.

— Терпіння? — вона засміялася глузливо, хоча серце калатало шалено. — Тобі здається, що я піддамся твоїй «перевірці»?

— Ні, — прошепотів він, нахиляючись трохи ближче, щоб їхні плечі ледве торкнулися. — Я хочу бачити тебе справжньою. І ти вже показуєш більше, ніж думаєш.

Вона відсахнулася, але всередині її розум і тіло бунтували одночасно: страх і хвилювання змішалися в невидимий коктейль емоцій. Вона розуміла, що ця словесна гра перетворюється на щось небезпечне і водночас шалено притягальне.

— І що ти зробиш, коли я не витримаю і скажу все, що думаю? — кинула вона йому виклик.

— Тоді ми дізнаємося правду, — відповів він тихо, але його погляд був прорізаючий. — І, можливо, ти зрозумієш, що навіть конфлікт може бути солодким.

Він ненав’язливо доторкнувся до її руки, і вона ледве стримала тремтіння. Це був випадковий дотик, але він обпалював душу. Вона відчула, як її роздратування змішується з дивним, невідомим почуттям.

— Ти справді думаєш, що можеш все контролювати? — гаркнула вона, намагаючись заглушити тремтіння в голосі. — Ти забув, що я теж можу кусатися?

— І я цього чекаю, — промовив він з ледве помітною усмішкою. — Твоя впертість — моя улюблена гра.

Вони йшли далі, і кожне слово, кожен дотик, кожна словесна провокація нагнітала напругу до межі. Емілія відчула, як її серце тремтить, і навіть страх перетворюється на непередбачуване бажання.

— Добре, — прошепотіла вона, ледве стримуючи посмішку, — тоді побачимо, хто переможе в цій війні слів.

— Можливо, — відповів він, нахиляючись ще ближче, — але іноді перемога полягає не в підкоренні, а у тому, щоб дозволити собі відчути… що ми вже не можемо залишатися байдужими.

І в цю мить, на межі роздратування і бажання, між словесним конфліктом і невидимою ниткою притягання, між страхом і захопленням, між ними зароджувалася перша справжня темна романтика — така, що була одночасно небезпечною і шалено привабливою.