Розділ 4. Межа терпіння

Вулиця, по якій йшла Емілія, здавалася тісною, хоча навколо було порожньо. Кожен крок Демида поряд відчувався, як удар у грудях — сильний, незмінний, непідвладний. Вона намагалася тримати дистанцію, але кожен його рух, навіть легкий поворот голови, змушував її серце битися швидше.

— Ти справді думаєш, що зможеш витримати це? — промовив він тихо, ледве торкнувшись її плеча, коли вона неочікувано відсахнулася. — Бо я бачу, як тебе це дратує… і одночасно хвилює.

— Я не хвилююся! — крикнула вона, намагаючись заглушити тремтіння в голосі. — І не думай, що ти мене злякаєш!

— Не злякати? — його усмішка була ледве помітною, але колючою. — Тоді поясни мені, чому твоя рука невільно стискає сумку, коли я поруч?

Вона відчули, як її обличчя гарячіє. Він помічає кожну дрібницю, кожен рух, кожен погляд. Її роздратування змішалося з неприхованим хвилюванням — і від цього вона ледь стримувалася, щоб не піддатися.

— Тобі здається, що ти мене читаєш, — гаркнула вона, — але я не піддаюся твоїм маніпуляціям!

— Маніпуляції? — нахилився трохи ближче, їхні плечі майже торкнулися. — Ні. Це не маніпуляції. Це… гра. Гра між нами, і ти вже почала її.

Вона хотіла відсахнутися, але ноги слухалися Демида сильніше, ніж розум. Кожен його крок — крок до неї, і кожен дотик, навіть випадковий, підсилював її внутрішню боротьбу.

— Добре, — видихнула вона, намагаючись зберегти контроль. — Тоді граймо. Але не думай, що я здамся першою!

— Я і не хочу, щоб ти здавалася, — прошепотів він, ледве нахилившись ближче. Його погляд пронизував її наскрізь, змушуючи серце битися шалено. — Тільки… будь готова до того, що ця гра може стати небезпечною… і для тебе, і для мене.

Вони йшли далі мовчки, але напруга між ними ставала майже матеріальною. Кожне слово, кожен погляд, кожен випадковий дотик від Демида викликав у Емілії змішану реакцію: страх, роздратування і непереборне притягання.

— Чи завжди ти такий наполегливий з усіма? — не втрималася вона, кидаючи йому виклик.

— Зовсім ні, — тихо, ледве посміхаючись, відповів він. — Але з тобою… іскри виникають самі. І я не можу їх ігнорувати.

Емілія відчула, як серце здавилося від несподіваного тепла і хвилювання. Вона знала, що ця гра ще тільки починається, і поки що вони обидва заперечують свої почуття. Але напруга, яка росте між ними, вже стала невідворотною. І навіть словесний конфлікт перетворився на перші дрібні кроки до чогось більшого — темного, небезпечного… і водночас шалено привабливого кохання.