Розділ 1. Тінь небезпеки

Емілія стояла, притиснувшись спиною до грубої стіни, а серце калатало так, наче хотіло вирватися з грудей. Кожен подих Демида, що стояв поруч, був водночас і небезпечним, і магнетичним. Від нього виходило тепло, що розповзалося по шкірі, але страх стискав горло — він був як шторм, який міг знести будь-яку мрію і водночас принести щось нове, невідоме.

— Ти не розумієш, — його голос лунав глибоко, з тихою владністю, яка не залишала права на заперечення. — Я не купив тебе для того, щоб зламати. Я купив твою свободу від її ігор. А тепер… тепер ти моя можливість зрозуміти щось справжнє.

Емілія здригнулася, відчувши дивне тепло, що прокотилося по її тілу. Його слова розбивали страх на дрібні шматки і одночасно підживлювали його. Відчуття було майже наркотичним: небезпека і захист злилися в одне ціле, і вона не знала, як реагувати.

— Моя свобода? — ледве прошепотіла вона, намагаючись стримати голос, що тремтів від хвилювання. — Ти хочеш сказати, що це все гра для Есенії? Тобі лише помститися?

— Спершу так, — кивнув він. — Але тепер… — він зробив крок ближче, і Емілія відчула, як його присутність огортає її, немов темний, важкий покрив. — Тепер це гра для нас двох. І я не збираюся здаватися.

Її серце билося шалено. В його словах був не тільки контроль — була зацікавленість, щось, що виявлялося рідкісним у світі, де все вирішували гроші, влада і холодна розсудливість.

Вона відсахнулася, намагаючись втримати дистанцію, але Демид лише тихо усміхнувся:

— Ти тендітна, але колюча. І це мені подобається. Я хочу бачити тебе справжньою, Еміліє. Я хочу, щоб ти мене не боялася… а довіряла.

Його слова розтопили частину її страху, але одночасно створили внутрішню боротьбу: частина не хотіла визнавати притягання, а інша — хотіла дозволити собі відчути його силу, його близькість. Вона відчула, як тіло ніби напружується і тягнеться до нього, хоч розум кричав «не можна».

— І що ти зробиш? — запитала вона, намагаючись зберегти контроль над собою. — Всі інші чоловіки просто беруть…

— Я не як інші, — відповів він, наближаючись ще ближче, щоб їхні погляди зустрілися впритул. Його очі випромінювали щось, що одночасно лякало й притягувало. — Я хочу бачити тебе живою. Справжньою. І коли прийде час… я дозволю тобі вибір.

Вона закрила очі на мить і зробила глибокий вдих. Страх і відраза змішалися з дивним відчуттям безпеки. Вперше вона відчула, що можна одночасно боятися і довіряти. Вперше зрозуміла, що хтось може бути небезпечним і рятівним одночасно.

Демид нахилився трохи ближче, його запах дорогого парфуму наповнював простір, пронизуючи її думки. Його рухи були повільні, контролювані — він не намагався її зламати фізично, але психологічно він володів ситуацією цілком. І саме це викликало в Емілії непереборне відчуття: вона хотіла випробувати його, хотіла зрозуміти, що приховано за владним поглядом.

— Ти… — промовила вона тихо, — ти хочеш, щоб я відчула тебе справжнім?

— Ні, — відповів він м’яко, але впевнено, — я хочу, щоб ти відчула себе справжньою. Я хочу, щоб ти навчилася довіряти — не мені, а собі, і тому, що ми можемо створити разом.

В її серці щось зламалося і водночас відкрилося. Вона відчула перший трепет темного, небезпечного, але справжнього кохання — кохання, яке народжується не між мріями і романтикою, а між страхом і довірою, між владою і поступовим поступленням.

Вона тихо видихнула, відчуваючи, як напруга в грудях змішується з непереборною цікавою тягучістю: чи можна довіритися цьому чоловікові? Чи можна дозволити собі відчути щось таке глибоке у світі, де все купується і продається?

— Почнемо з правил, — сказав Демид. — Твої і мої. Але пам’ятай — гра тільки починається. І навіть коли ти відчуєш, що хочеш втекти, я дам тобі вибір… якщо ти будеш готова.

Вона відкрила очі і зустріла його погляд. Вперше у житті відчула, що може не боятися — але відчути щось більше. І в цю мить, у світі темряви і небезпеки, між страхом і владою, народжувалося їхнє перше темне кохання.