Кінець.

Софія

Я стояла біля вівтаря у дуже красиві сукні, білого кольору. Усміхалась і дивилась на наших гостей. Тут були всі, мої батьки, родичі, друзі й знайомі. Ми були на березі океану і вода дуже приємно шуміла на фоні.
Я стояла і дивилась на свій живіт, він вже був дуже великий, дітки росли не по днях, а по годинах. Я усміхнулась і повернула голову у сторону свого нареченого.
І тут на мене подивились карі очі, котрі я впізнала відразу. Його темне волосся дуже гарно було викладене, а чорний смокінг лежав на ньому, як друга шкіра.
-Олексій??? – запитала я. – Але.... Але як це??? Чому тут ти? А де...
-Крістіан? – запитав у мене до болю знайомий голос.
Я повернула голову і подивились на такого коханого Крістіана.
Він був одягнутий у все чорне, ніби у формі якійсь, у вухах був навушник, а на очах темні окуляри.
-Кріс?? Але чому... – почала я говорити.

Кріс глянув на мене з-під окулярів і єхидно усміхнувся. Я не побачила у його погляді ніжності й кохання. Лише ненависть і презирство.
-Я для тебе завжди буду охоронцем. – сказав він, пішов і став поруч ще з кількома такими ж людьми в аналогічних формах.
Я хотіла побігли за ним, але він ніби розчинився у повітрі. Я потягнула руки до нього, але мене хтось ривком притягнув до себе.
-Ну, чого ти, мила? Це ж наше весілля!!! Ти повинна бути щаслива!!! – говорив Олексій з насмішкою до мене.
-Ти ж нагуляла дітей і я хочу зробити як краще для тебе! А то всі й так з тебе сміються!!! – говорив він і показував на наших гостей.
А вони дійсно на мене всі показували пальцями й сміялися, обзивали невідомо якими словами та кидали у мене якісь речі, ніби я була на стовпі ганьби.

Я почала тікати з того всього і не помітила, як добігла до краю прірви, не встигла зупинитись і почала падати вниз.
А потім темнота.
-Софі??? Софі??? – почула я рідний голос.
-Софі, кохана, прокинься!! Це я Кріс, я тут! – я відчула, що хтось легенько мене трясе.
Я відкрила очі й побачила злякане лице Кріса біля себе.
-Що сталось, кохана??? – почав він запитувати.
А я не могла нічого зрозуміти.
-Кріс?! Як ти тут опинився? І я.... Плаття весільне...діти.. Олексій.... Ти ж пішов...Слова.... А потім прірва... – почала я говорити все, що пам’ятала.

Крістіан обійняв мене і притиснув до мене.
-Кохана, це був поганий сон. Все гаразд. Я тут. – сказав він.
-Справді? – запитала я досі не віривши.
Адже сон був настільки реальний, що я вже не знала, де реальність, а де сон.
Крістіан відхилився від мене, взяв моє лице собі у руки й поцілував мене.
-Моя рідна, я тут. Я нікуди вже не поїду. Я вас не залишу.- сказав Кріс.
-Чесно? – запитала я.
Кріс усміхнувся і похитав позитивно головою.
-Так ти віриш, що це твої дітки й що я тебе чекала? – запитала я у нього.
Він лише усміхнувся і відповів.
-Звичайно, сонечко. – і знову поцілував мене. – Спімо.

І лише зараз я помітила, що на вулиці ще було темно, значить ще глибока ніч.
Я притулилась до Кріса і заснула. Більше кошмарів я не бачила.

Я прокинулась одна у ліжку і не могла зрозуміти, де був сон, а де реальність.
Я швидко одягнула перше, що мені попало під руку. І пішла до ванної.
Я подумала, що мені все знову наснилось. Кріс, його слова, наша ніч вдвох і вибачення. А потім кошмар посеред ночі.
Але коли я зайшла на нашу кухню – студію, то зрозуміла, що це все не вигадки.
Там за барною стійкою сиділи Олексій і Крістіан і вони щось обговорювали.
-Ем.... Привіт.... – сказала я обережно.
-Ой, привіт, кохана. Як ти? Кошмарів більше не було? – запитав відразу Кріс у мене.
-Привіт. – сказав Олексій і відсалютував мені.
-Ем....ні здається. – сказала я.
-Йди їсти, твої улюблені млинці готові. – сказав Олексій.
Я все ще не розуміла багато чого, підійшла до них і присіла на стілець.
-Мушу визнати, готувати їсти ти вмієш дуже класно. – сказав Кріс і їв черговий млинець.
-Я можу тебе навчити. – сказав Олексій і вони почали сміятися.
А я сиділа в шоці. Мій колишній з моїм теперішнім хлопцем просто так сидять і розмовляють??? Це що, знову сон?
-Софі, що сталось? – запитав мене Кріс, помітив мій здивований погляд.
-Просто дивно якось це все. Ви двоє, у нас на кухні й не б’єте посуди, не б’єте один одного і не кричите. Це сон? – запитала я у них.

Вони лише почали сміятися в унісон і я ще більше здивувалась.
А потім коли перестали, адже побачили мій збентежений вигляд, Кріс встав і підійшов до мене.
Він обійняв мене і поцілував у щоку.
-Ні, Софі, це все правда. Просто ми вчора поговорили з Олексієм і він дуже мені допоміг. Він допоміг зрозуміти, який я дурень. – казав Кріс.
-Але вбити мене у Крістіана бажання теж було. – сказав Олексій.
-Ну як без цього? – запитав його Кріс і вони знову почали сміятися.
-Гаразд... – сказала я все ще збентежено.

Далі ми сиділи й мило снідали. Хлопці розмовляли про щось дуже жваво, але я вловила лише кілька фраз. Це було дуже дивно. Я не могла повірити, що це все відбувається зі мною і взагалі не знала, чи це все ще сон, чи ні.
Я сиділа, а потім почула, як Кріс і Олексій обговорювали якісь бізнес питання і мені стало дуже цікаво.
-Ей, що це все значить? – запитала я.
Дві пари здивованих очей на мене подивились.
-Що ти маєш на увазі, Софі? – запитав Кріс.
-Про що ви розмовляли щойно? – запитала я знову.
-Кріс, ти якась дивна сьогодні. Ми вже майже пів години обговорюємо створення нового бізнес-центру у який і я і Кріс будемо вкладати гроші. Ми хочемо мати спільний бізнес. – сказав Олексій.
І у мене здається взагалі відняло мову.
-Ви мене розігруєте?! – почала я вже злитись.
-Та ні. – сказав спокійно Крістіан. – Ми сьогодні зранку, поки ти спала, розговорились і Олексій запропонував дуже вигідну угоду і я погодився.
-Ви знущаєтесь наді мною!!!! – почала кричати я.
Потім я зіскочила зі стільчика і побігла у ванну.
Там я закрилась і почала плакати. Я не розуміла, чому це роблю, але мені дуже хотілось плакати, ні, мені хотілось ридати.
Я сиділа на підлозі у ванній, а потім почула голосний стук.
-Софі, що сталось? Чому ти втекла? Софі??? – це був Кріс.
-З тобою все добре??? – почав більше стурбовано кричати Кріс.
А я не могла вимовити ні слова, я плакала і не хотіла нічого. Мені хотілось закритись від всього світу і втекти. Мені хотілось, щоб ніхто мене не турбував і щоб вони всі кудись поїхали.
Врешті решт, після кількох хвилин я відкрила двері й Кріс зайшов до мене.
- Що сталось? Тобі погано? -відразу стурбовано запитав він.
- Ні, я просто не розумію, як так швидко моє життя перевернулося з голови знову на ноги. – чесно відповіла я.
- Вибач. Це я винен. Не потрібно було так швидко все робити. – сказав Кріс.
- Ні, все гаразд. Мені просто потрібен час, щоб звикнути й все.
Кріс знизав плечима, напевно,як він завжди робить і пішов, адже за дверима була тиша. Це те, що мені потрібно було наразі. Я хотіла бути сама, я хотіла розібратись у собі й звикнути до свого нового життя.
Я знала, що все буде гаразд, я знала, що життя зміниться з цього моменту. Я знала, але не думала, як саме.
Я вирішила насолоджуватися тим, що є, тим, що я маю і не хвилюватися про завтра. Адже завтра дуже відносне і невідомо, що буде далі.

Я вийшла тихенько з ванної й пішла у спальню. Я знала, що Кріс чув, як я вийшла, але була вдячна, що він не прийшов до мене. Я хочу побути одна.

Я лягла на ліжко, заплющила очі й заснула.
І снились мені мої чудові дітки, котрі були вже зовсім дорослі. Ми всі гарно сиділи на задньому дворику нашого дому й усміхались.

Ми жили тут, у Брумі, насолоджувались шумом океану і тихо та мирно раділи життю. Нікуди не спішили та просто жили. Так, як я хотіла все життя.
Життя було не легким для нас, але ми були щасливі. У нас були та злети, і падіння. І невдачі й перемоги. Але завжди поруч зі мною був мій охоронець, моя опора, моя підтримка і мій коханий Кріс.

Я була його ще з тої першої миті у літаку, і до кінця своїх днів.

Я обійняла свого коханого охоронця, поцілувати його і запитала:
- Це все насправді?
Він подивився на мене своїми небесно голубими очима, усміхнувся білосніжною посмішкою і відповів:
- Так, кохана, тепер все буде добре.
І я йому вірила, я знала, що так воно і буде.

Я прокинулась дуже щасливою, підійнялась з ліжка і пішла у вітальню. Де Олексій і Крістіан сиділи й дивились якийсь фільм.

Я сіла між ними й обійняла їх двома руками.

-Що це з тобою? -запитав Олексій.

-Все гаразд, тепер точно все гаразд!

Відповіла я і ми почали сміятись, а Кріс нахилився і погладив мене по животу.

Тепер точно все буде так, як потрібно. Я це знала.