Всі карти на стіл (2)

Крістіан
Як тільки я сів у літак, моє серце відразу залишилось з зеленоокою дівчиною, котра забрала моє серце і душу навіки. З нею мені було так добре, як ніколи. З нею я жив, кохав і вірив у краще, я знав, що у мене є майбутнє з нею, якого я так хотів.

Але літак летів все вище і вище, підіймався у безкрає небо та ніс мене за тисячі кілометрів від неї. Ніс мене туди, де я провів п'ять років свого життя. Ніс мене туди, куди я і не дуже хотів повертатись.

Але були й дуже великі плюси у проживання в Америці, а тим більше у Нью-Йорку. Я мав дуже багато роботи у відомих і знаменитих людей, а вони своєю чергою, крім того, що дуже добре платили, так ще й ставали мені хорошими приятелями, а то й друзями. Звісно не всі й не завжди, але були винятки.

І одним з таких винятків був Джонатан Сміт, син американського прем'єра міністра, котрий жив у Нью-Йорку. Це був хлопець мого віку з важким характером, але дуже багатими батьками. Він постійно потрапляв у якісь сутички, постійно кудись втікав та взагалі поводився, як підліток. І чим приносив батькам дуже багато проблем, ну і звісно преса про це все знала і користувалась не на користь їхній сім’ї. Аж поки він не познайомився зі мною.

Це була одна з перших моїх робіт тут, в Америці. Я – молодий, зелений і амбіційний. І він – багатий, красивий і дуже самовпевнений.
Його батько найняв мене, як охоронця, але з часом ми стали друзями. Джо з самого початку знав, що я його буду оберігати й слідкувати за ним. Він намагався втекти від мене кілька разів, але це було марно і потім він змирився з моєю присутністю.

А потім він почав ділитись зі мною своїми проблемами та ми старались вирішити їх без його батька. І, скажу вам чесно, нам це вдавалось дуже легко. І всі отримували те, що хотіли. Джо мав друга і батьки не знали про його підпільні справи, батько його був спокійний, преса не знала також нічого, а я, а що я? Я отримував круглу суму щомісяця і звісно мав дуже хорошого друга.

Як тільки моя служба у їхній сім’ї завершилась, ми з Джо не переставала підтримувати зв’язок. І так і стали мало не найкращими друзями.

І от ві нзателефонував мені кілька днів тому і сказав, що напевно на нього оголошено полювання. А це вже було досить серйозно. Він навіть не просив мене їхати, я сам сказав, що допоможу, чим зможу.

І ось я тут, у літаку, лечу до нього. Адже дружба понад усе.

Так, у розумах над своїм життям, я і провів весь політ.
Я вийшов з аеропорту і відчув гаряче американське сонце, котре вже з самого ранку жарило так, ніби ти в Африці.
Я усміхнувся, одягнув окуляри та підійшов до чорного джипа, у якому вже на мене чекали.
Я привітався з водієм і він відчинив мені двері. Я сів на заднє сидіння і побачив свого друга Джо.
-Бро, я такий радий тебе бачити. – сказав він і обійняв мене.
-І я тебе. – відповів я і поплескав його по спині. – Що у тебе сталось? Чим я можу допомогти?
-Ти, як завжди. – сказав він і закотив демонстративно очі. – А випити? А погуляти? А дівчата? Клуби, випивка? А?

Я лише розсміявся. Джо прекрасно знав, що у мене дівчина, котру я кохаю і просто з мене знущався.
Я подивився на нього скептично і він награно шумно видихнув. А я лише посміявся з нього.
Ми з ним перекинулись кількома загальними фразами й він розповів у чому справа і яка моя роль у цьому всьому.

Виявляється у Джо є дуже багато ворогів, хто б сумнівався. Але цього разу все набагато серйозніше, адже цей ворог хтось з його людей. Хтось тихенько його підставляє і мало того, оголосив на нього охоту і навіть винагороду за його голову пообіцяв. Ну і звісно моя робота полягала у тому, щоб знайти зрадника і знищити його. А це виявилось не так просто, як я спершу думав, тому і затримався в Америці майже на пів року. Моя робота таки дуже клопітка була і я мусив бути дуже обережним, адже якби хтось дізнався про мене, відразу голова Джо полетіла б з плечей. А мені цього не хотілось.

Ми з Джо придумали ідеальний план і він спрацював дуже добре.
Я влаштувався у його фірму простим робітником і почав свою операцію. Я старався дізнатись більше про внутрішнє життя компанії, але перші місяці все було ідеально, ніяких проблем, всі були такими, як потрібно. І це мене тривожило, адже такого не буває.

Я продовжував працювати й спостерігати, звичайно про кожен мій крок знав Джо. Він знав все, що я робив і також не розумів, що не так. Аж поки одного дня я не помітив кілька деталей у роботі його заступника і кузена. Я помітив ті деталі й вони, як потім виявилось, стали вирішальними. Це і були ті підводні камені, котрі Джо шукав дуже довго і ніяк не міг зрозуміти, що сталось.
Мені також знадобився час на це все, але врешті решт все вийшло і Джо був мені вдячний, як ніколи. Ось тоді ми з ним і відсвяткували.

А потім на наступний день і вирішив летіти, без попередження, додому, вирішив зробити всім сюрприз. Але хто ж знав, що сюрприз буде для мене, та ще й який.

Я вийшов з літака й австралійське сонце, не таке, як американське, гріло вже дуже добре. Я усміхнувся і зрозумів, що це те, чого я так довго чекав. Нарешті я вдома.
Я сів у таксі й поїхав відразу до нашої квартири. Вона була не далеко від аеропорту, але я хотів чим швидше дістатись додому й обійняти свою дівчинку. Я вже дуже засумував за нею і не міг чекати ще довше.

Я швидко розрахувався, навіть не очікуючи здачі, вибіг з авто та побіг до нашого будинку. Забіг на наш поверх і відчинив своїми ключами двері.

А далі все було, як у тумані.
Я відчинив двері й хотів щось сказати, але у мене відняло мову.

На нашій кухні я побачив чоловіка, без верхнього одягу, лише в одних шортах і свою кохану, не у кращому вигляді, котра сиділа й усміхалась дуже щиро і про щось дуже гарно розмовляла.

Вони сиділи боком до мене і не помітили навіть, як я зайшов. А коли вони нарешті зрозуміли, що не самі, адже я щось сказав, вже сам не пам’ятаю що. Тоді я побачив, що той чоловік, ну що напівголий, це колишній наречений моєї Софі. І тут у мене вже почалось щось незрозуміле всередині. Серце кололо від болю, душа кричала про допомогу, а розум відмовлявся вірити у те, що очі бачили. Я вже починав кипіти від злості й не знав, що і сказати.
Аж поки Софі не встала і не хотіла підійти до мене.

Тут я помітив зміни у її фігурі. Вона була вагітна.

Вагітна.

І тут мене ніби вдарило током.

Який же я дурень. Мене розвели, як хлопчика. А вона тут, тим часом як я допомагав другові й жив, невідомо як, існував. Вона тут розважалась зі своїм колишнім чи вже теперішнім, не знаю.
Я подивився на неї й з моїх вуст вирвався стогін.

Я просто більше не мав слів, щоб говорити.

Мені й так все було зрозуміло.

Я хотів розвернутись і піти, але Софі підійшла ближче до мене і сказала:
- Кріс, це не те, що ти подумав.
І вона хотіла підійти ще ближче, але я показав їй жестом, що не потрібно.

Мені стало дуже бридко дивитись на це все й образливо. А ще, гірше того, мене роз’їдала образа. Як так??? Вона ж клялась мені у коханні, вона ж казала, що буде чекати на мене. А сама що? Лягла у ліжко до свого колишнього, та щобільше, ще й завагітніла. А і вишнею на торті виявилось те, що вони живуть у моїй квартирі!!!!! Це вже ні в які рамки не лізе! Це вже просто знущання наді мною!!!

-Кріс, - сказала знову вона. – Ми тут з Олексієм....
Почала вона говорити, але я вже не витримав:
-Ум, я бачу, що ви тут з Олексієм прекрасно живете. Гарно влаштувалися, чи не так?????! – показав я на квартиру і на те, що нас оточувало.
-Я бачу, що поки я там ризикую своїм життям, мало не помираю і рахую хвилини до зустрічі з тобою, - і я показав на неї. – Ти в той час знайшла мені хорошу заміну, та щобільше, ще й дитину вже завела від нього. – і тут я показав на її колишнього. – Як чудово! Молодці! – почав кричати я вже.

Софі намагалась підійти до мене і щось сказати, але я знову перебив її.
-Знаєш, я думав, що ти була щира, а ти виявилась такою, як всі. Безсердечною стервом, котра лише використала мене у своїх цілях, втерлась у довіру до мене і моєї сім’ї, а сама використала нас всіх. Ти така ж, як і всі!!!! — крикнув я вже.

Софі стояла, дивилась на мене і сльози почали котитись з її очей. Вона хотіла щось сказати, але я знову її перебив:
-Знаєш, я не думав, що ти така. Я думав, у нас все по-справжньому. Але це все виявилось фальшивим, таким як і ти.

Як тільки я сказав ці слова, вона підійшла до мене, штовхнула і побігла у сторону не то ванни, не то спальні.

А я стояв і не міг повірити, що це все відбувається зі мною. Що моя кохана зрадила мене та ще й з і своїм колишнім. Мені було дуже образливо і я був злий, наче чорт. Я хотів вбити придурка, котрий зіпсував мені все життя. Але подумав, що він того не вартий.

Я хотів розвернутись і піти геть, щоб не бачити цього жаху і цього всього. Я хотів зникнути зі свого рідного міста і ніколи не повертатись. Мені було дуже боляче і я не хотів вірити у те все. Але я на власні очі все бачив, а це краще будь – яких слів.

Я вже розвернувся, щоб піти, але чоловічий голос мене зупинив.
-Стривай, - сказав він і я обернувся у його сторону. – Я знаю, що можу залишитись з переломами у лікарні, після розмови з тобою.
-Хм. – це було все, що я сказав і подивився на нього.
-Але я все ж скажу те, що хотів. – сказав він.

Я стояв, злий, як чорт і дійсно хотів заїхати, хоча б, по морді йому. Але все ж таки вирішив його вислухати.
-Це дійсно не те, що ти подумав. – сказав він і я вже підійшов до нього ближче.
-А що ж тоді це??? Дружній сніданок напівголяка???? – крикнув вже я.
Олексій закотив лише очі.
-Можна і так сказати. – сказав він. – Між нами з Софією нічого не має і не було. – знову сказав він.
-Ага, я бачу. – сказав я натякаючи на її вагітність.
-Ой, який же ти впертий. – сказав він знову і закотив очі.
Я підійшов до нього і притиснув його до стіни.
-Я не впертий, а справедливий. Я бачу на власні очі, що тут відбувається!!!!!! – крикнув вже я.
-Не завжди те, що ти бачиш, може бути правдою. – сказав він напрочуд спокійно.
-Так? Дійсно ???? – кричав знову я.

А потім я розізлився і вдарив стіну біля його голови, та так, що аж залишився слід. Я вже просто не витримав.
-Так. – відповів він. – Якби ти був уважним, то помітив би, що всі мої речі тут, у вітальні, і диван розкладений, адже я його ще не застелив після ночі.

Я обернувся і дійсно побачив валізу, біля стіни, речі на тумбі та розкладений диван.
-Ну і? – запитав я злісно. – А футболку ти не одягнув, бо не встиг??? – запитав я з сарказмом.
-Ні. – відповів він спокійно. – Не встиг, адже готував твоїй дівчині сніданок, адже це єдина їжа, котру вона може хоча б їсти. Токсикоз її й досі мучить. – сказав він знову спокійно.
-Ти помилився, ти хотів сказати твоїй дівчині, чи хто вона там тобі вже. І твоїй дитині!!! – кричав вже знову я.

Він закотив очі й сказав:
-Я приїхав до неї й вона вже помирала від нудоти і їсти нічого не могла. Вона кусок у рот не могла покласти і єдине, що їла, це млинці, котрі готував я. – сказав він спокійно.
-І для чого мені ці подробиці вашого спільного життя???? – запитав я злісно. – Це нічого не змінює!!!
-Ні, змінює. – сказав він і закотив очі. – Ти впертий, як баран. – сказав він знову. – Якби ти був уважним, то помітив, що вона десь на шостому місяці вагітності, а я появився тут лише чотири назад.
-Це нічого не змінює!!! – знову кричав я.
-Ні, це змінює все. Адже, якщо ти добре порахуєш, то зрозумієш, що вагітна вона була вже до моєї появи. Я приїхав сюди по допомогу й отримав її. – сказав він. - Я приїхав почати нове життя і почав його, а Софія мені допомагала і ми стали друзями. До її вагітності я не маю ніякого відношення. Скоріше навпаки, а от ти.... – сказав він і не закінчив останню фразу.

І я після його фрази аж відпустив його.
Я став, взяв голову у руки й задумався.
Дійсно, живіт у неї був досить таки помітний, і це був місяць шостий. І я поїхав майже пів року тому. Так це що виходить?????
-Так, правильно думаєш. – сказав Олексій.
-Але..... Але як??? – запитав я ніби сам у себе.
-А якби ти дав їй хоч слово сказати, то вона все пояснила б, а не накинувся на неї зі звинуваченнями. – сказав він спокійно.
-Але.... Але чому ти.... Але чому вона.... – почав я говорити сам до себе.
-Та тому, що їй допомога потрібна була. Вона сама зробити нічого не могла. Вона навіть пакет з продуктами донести до квартири не могла, адже важко було. А про те, що вона до холодильника підійти не могла, адже її нудило від усіх запахів, я мовчу. – сказав він.
-Але чому ти? – запитав я знову у нього.
-Тому, що твої родичі зайняті роботою, а якби Софія втратила свідомість від слабкості, то нікому було б і допомогти. – відповів він. – А так, нічого більшого. Ми лише друзі.

Сказав він і дивився на мене.
А я стояв і не міг повірити те, що сталось і у те, що він говорив. Але здавалось все досить таки реалістичним.
-Але чому вона не сказала мені ні, за вагітність, ні за тебе???? – запитав знову я.
Олексій пожав лише плечима.
А потім показав жестом на нашу з нею спальню, призиваючи мене до дій.

Я стояв кілька хвилин, був ще досить злий, але вирішив таки дізнатись всю правду. Адже він міг мені збрехати.
Я пішов по коридору і відчинив двері у спальню.

Там, на підлозі, біля ліжка сиділа моя Софі. Її очі були червоні від сліз, і вона тихо плакала.

І тут я зрозумів, яку помилку зробив.
Я зрозумів, що вона просто не могла так зі мною вчинити. Вона не могла мене зрадити й підставити так.