Всі карти на стіл

Софія

Я стояла наче статуя і не могла повірити, що тут, у Брумі, у далекій Австралії я можу зустріти свого колишнього нареченого. Котрого я залишила у день нашого весілля і втекла світ за очі. Не давала про себе знати, не дзвонила, не писала і навіть не цікавилася його життям, та де там життям, я взагалі не цікавилася нічим. Я просто взяла і покинула все, всіх. Я покинула роботу, друзів, нареченого і не дивилась назад. І врешті решт я опинилась тут, зі своїм охоронцем та ще й вагітна вже була від нього. А він, мій коханий, не знає нічого і за тисячі кілометрів виконує свою роботу. Він навіть не може уявити, що у нас тут відбувається.

А тепер за кілька місяців мого перебування тут, я бачу поруч зі своїм місцем проживання його, свого колишнього, котрий стоїть і посміхається, наче нічого і не сталось. Санта Барбара якась, чесно. І що мені тепер з ним робити?

Я стояла і не могла промовити ні слова. У мене мову відняло і я завмерла очікуючи чогось.
Та що він взагалі тут робить?
-Ем..... – це було все, що я сказала.
-Олексій. – сказав мій колишній наречений до Анни й Амелії.
-Так це твій наречений? – запитала мене Анна англійською. – Той, кого ти покинула в день весілля? Той, котрий не давав тобі проходу і все любив контролювати? Той, від кого ти втекла? От же ж чорт, а він таки сексі.
-Анна! У тебе ж є наречений!!! – строго сказала Амелія до сестри.
-Що? Він і так мене не розуміє. – сказала Анна і закотила очі.

Я знала, що Анна дуже любить фліртувати зі всіма і поводитися дуже відверто, але не думала, що настільки. Я бачила, як вона дивилась на Олівера сьогодні, гінеколога. Її наречений Адам був дуже терплячим, я б на його місці її вже ненавиділа. Але я знала, що їхній шлюб все змінить. А поки вони не офіційно разом, то Анна може собі дозволити фліртувати з ким хоче і ніхто їй не може заборонити цього. А Адама було жаль, адже він здавався хорошим хлопцем. Хоча Амелія казала, що у них не все так чудово, як здається. Але це вже їхні справи.
-Помиляєшся, красуне, я розумію кожне твоє слово. – відповів Олексій і підморгнув їй.
А Анна почервоніла, наче буряк.
-Ти теж сексі, я б із задоволенням провів з тобою найкращу ніч у твоєму житті, але я тут не для того. – сказав він і подивився на мене.
-Софія, можна мені з тобою поговорити? – запитав він нашою рідною мовою, подивившись на мене.
-Ти прилетів сюди, за тисячі кілометрів, щоб просто поговорити? – запитала я дуже здивовано.
-І так, і ні. – відповів він.
Мене здивувала його відповідь. Якщо він прилетів сюди, значить таки дійсно щось трапилось. А так, як ми з ним не чужі люди я вирішила, що одна розмова нічого не змінить. Ми поговоримо й Олексій поїде назад, на нашу Батьківщину.
Але я так ніколи не помилилась.

-Гаразд. – відповіла йому я без тіні сумніву.
-Софі, все гаразд у тебе? – запитала у мене Амелія.
І я згадала, що дівчата досі тут.
-Так, все чудово. – відповіла я і подивилась на дівчат.
-Тобі щось допомогти? – стурбовано запитала Амелія.
- Ні, все гаразд. Олексій тут для того, щоб поговорити. – сказала я і знизала плечима.

Амелія зіщулилась і подивилась на нього скептично. Вона завжди дуже обережно відносилась до людей і не дуже довіряла їм. А особливо тим, хто міг образити її рідних. Але чому вона до Олексія так скептично відноситься? Він не зробить мені нічого поганого, я впевнена. Але Амелія напевно була іншої думки. І її слова були тому доказом.

-Тільки посмій її образити і я тобі яйця відірву. – сказала вона злісно.
Олексій лише розсміявся.
А я закотила очі.
-Все буде гаразд, ви можете йти. – сказала я.
-Я тебе попередила! – сказала Амелія знову.
Олексій промовчав і закотив очі.
Анна мрійливо подивилась на нього і знехотя рушила за сестрою, котра вже прямувала на вихід з будинку і тягнула її за собою.

-Може запросиш? Чи так і будемо стояти у коридорі? – запитав він у мене.
-Ой, - сказала я і почала діставати ключі від квартири.
Я відкрила двері й пройшла у коридор.
-Будь ласка. – сказала я.
Олексій зайшов і оглянув наше місце проживання з Крістіаном.

У нас не було нічого особливого. Кухня – студія з диваном та телевізором, ванна невелика і спальня. Для нас було достатньо і ми були щасливі тут.
На дивані перед телевізором ми часто дивились фільми та поїдали різні смаколики.
Як тільки я згадала за їжу, мене знову знудило. І я швидко побігла до ванної кімнати і знову повернула все, що з’їла.
Коли я повернулась, то Олексій стояв на тому ж місці, де я його і залишила.
-Вибач, у мене тепер це звичне явище. Трішки незручно, але прийдеться звикати. – сказала я, коли він запитально на мене подивився.
Олексій оглянув мене й усміхнувся.
-У нас тут набагато скромніше, ніж у твоїх апартаментах. – сказала я і показала на квартиру.
-Ні, тут дуже красиво і затишно. – сказав він. – Так, як ти любиш.
Я усміхнулась і зніяковіла. Все-таки цей чоловік дуже добре мене знав.
-Олексій..... – почала я говорити й не знала з чого почати. – Я хотіла перепросити.... Я.... Я.....
І я почала переступати з однієї ноги на іншу. Мені було дуже незручно і я не знала, що і сказати.

Я винна у тому, що ми розійшлись і навіть не пояснила нічого.
Я хотіла сказати йому, що мені жаль, і що я не хотіла його ображати, адже він дійсно хороший. Але Олексій здивував мене своїми наступними словами.
-Все гаразд, не переймайся. Я тут не для того, щоб тебе повертати. – сказав він і я подивилась на нього дуже здивовано.
А для чого з тоді він приїхав? Що він тут робить?
-Я тут для того, щоб почати нове життя, так, як ти. Мені потрібен був відпочинок і я вирішив, а чому б і ні. Мені тут відразу сподобалось, природа, океан і дуже привіт ні люди. – сказав він.
-Так ти тут вже давно?? – здивуванню моєму не було меж.
-Ну десь тиждень точно. - відповів він.
-Ого, а чому тоді появився саме зараз? – запитала я.
Олексій усміхнувся і присів на крісло, котре стояло біля столу.
-Не знаю, хотів, щоб ти знала, що я теж тут. І що ти не одна. Я ж тобі не чужа людина. – сказав він.
-Так, ти ніколи не будеш чужим. Ми стільки пережили разом. – сказала я.
-Так. – сказав він. – Але ти мене ніколи не любила, чи не так? – запитав він і я просто була у ступорі від такого запитання.
Він мене шокував.
Я стояла і нічого не могла відповісти.
-Зізнайся, це ж все було через батьків, правда? Стосунки, шлюб, все через об’єднання наших фірм. – сказав він так, наче давно про це знав.
Я стояла і мовчала. Мені було дуже незручно і ніяково, адже це ж був він, мій наречений, з котрим у нас стільки спільного.
-Я не знаю, Олексій... – сказала я чесно. – Але у мене було відчуття, наче це не моє життя. Наче...
-Наче це не ти, а хтось інший, як у фільмі живе, а сценарій записаний на роки вперед. – продовжив він і був на всі сто відсотків правим.
-Звідки ти....? – запитала я у нього.
-Я знаю, адже у мене було те саме відчуття. Відчуття штучного, розпланованого життя, котре було не моє. А мене при тому, забули запитати, що хочу я. – сказав він і наче дивився у мою душу.
Я дивилась на нього і помітила смуток у погляді, розуміння, котрого мені так не вистачало та відчуття непотрібності, безвиході.
-Тому я і тут, Софія. Ти, своїм вчинком, відкрила мені очі на багато речей, котрих я раніше не бачив. Ти показала мені, що варто йти проти системи і не повертатись у неї. Не боятись суперечити всьому світові, якщо це робить тебе щасливим. – сказав він і я не очікувала такого зізнання від нього. – Я почав жити тут, Софія. Я вперше ще всі свої майже тридцять років почав жити.