А все могло бути по - іншому.

Софія

Так я думала, що все у нас з Крістіаном буде ідеально, красиво та безтурботно. Але так не буває.

Після того дня і ночі, на березі океану, ми почали зустрічатись і все було здається ідеально. Він запрошував мене на побачення, ми проводити дуже багато часу разом і взагалі насолоджувались один одним. Ми цілувались дуже багато, обіймались і дуже багато часу проводили разом. Далі у нас нічого не заходило, Крістіан не наполягав, а я наважувалась, адже це був важливий крок у моєму житті.

Я дуже цього хотіла, але ніяк не випадало можливості. Але нам в без того було добре один з одним. Ми були наче споріднені душі, наче давно шкали один одного і нарешті знайшли. Все було ідеально. Ми не сварились, а навіть коли виникали якісь розбіжності, Кріс мене обіймав і казав, що я найкраща у світі й це було основне. А і ще він давав мені право вибору у всьому. Я робила те, що хотіла. Він ні разу не примушував мене, ні до чого і не наполягав. Мені це дуже подобалось і я нарешті відчула себе вільною. Мені було так дуже добре.
Так ми й жили.

Але все ж таки, минуле, моє і його, дало про себе знати й ми не могли просто так заплющити на нього очі, хай би як не хотіли.

Ми зустрічались і жили в окремій квартирі, у центрі Бруму. Це була досить невелика квартира, але всі зручності тут були й ми були щасливі. У нас було дві кімнати, кухня-студія та невелика ванна кімната. Але я тут була щаслива, адже поруч був він, такий хороший, розумний і дуже красивий. Що може бути краще?

Я так і далі працювала у кафе Олівії й звичайно Крістіан мені допомагав. Мені подобалась ця робота, хоча вона була фізично дуже важка. Мені подобалось приносити людям їжу, допомагати їм та усміхались. Анна й Амелія також мені допомагали й ми з ними були справжніми подругами, щирими та такими, котрих у мене ніколи не було.

Ми з Крістіаном нічого не планували, жили сьогодні й зараз, у цей момент. І були щасливі. Крістіан помаленьку почав жити, так він говорив. І всі його родичі теж так казали, що він нарешті став схожим на людину і це було чудово. Ну і звісно я дуже змінилась, я подорослішала і зрозуміла, що щастя далеко не у грошах, щастя у людях поруч. А поруч зі мною були дуже хороші люди, чудова сім’я та звісно хороший хлопець. Це основне у житті.

Батько мій також підтримував нас, писав постійно і дуже піклувався. Він був радий за мене. Чого не скажу за маму. Вона, коли почула, що я залишаюсь тут, була у гніві та рвала і метала, як то кажуть. Але потім змирилась, так мені здавалось. Вона дуже своєрідна людина і я звикла до його вибриків. Звісно мені хотілось, щоб мама мене підтримувала, але вже що маємо, те маємо.

А Олексій, він був помішаний на роботі й напевно навіть не помітив, як я зникла. Батько ні слова про нього не говорив, а я і була рада цьому.

Але все ж таки, ми з Крістіаном зовсім забули, що минуле наше, котре так глибоко засіло у душу, має вплив на наше теперішнє. Але ми ніяк не думали, що це станеться так швидко. Ми ще хотіли пожити для себе та радіти життю, але доля, чи хтось інший, вирішив інакше.

Я сиділа на березі океану після робочої зміни й чекала на Кріса, котрий мав от, от прийти до мене. Це був своєрідний ритуал, ми завжди так збирались після роботи і насолоджувались нічним океаном, місяцем та взагалі один одним.

Я сиділа на березі й раптом почула, як мій телефон, котрий я нарешті увімкнула, почав дзвонити. І мені здалось, що він має якийсь дуже пронизливий звук, хоча мелодія була та сама. Мені здалось, що щось сталось, але як я могла це знати?

Я відкинула погані думки й дзвіночок, котрий почав тривожно дзеленчати у моїй душі в витягнула телефон з самочки.
Я взяла його у руки й подивилась на екран, це був невідомий номер. Хто це може бути?
-Так? – сказала я нерішуче.
Та тому кінці хтось голосно прокашлявся і відповів.
-Софія Крилова? – запитав голос.
Я здивувалась, адже раніше цього голосу не чула. Це був точно не знайомий мені чоловік.
-Так, це я. А ви хто? – запитала я у відповідь.
-Мене звуть Енді, я напарник Крістіана і ваш батько найняв мене, щоб я слідкував за вашим колишнім хлопцем, Олексієм. – сказав чоловік, але дуже дивно якось.

Він говорив так, ніби щось сталось і він боїться мені про це розповісти. А таки сталось, але я боялась почути наступне. Я боялась, адже знала, що це може зруйнували мою теперішню казку, у котрій я жила.
-Так, я знаю, хто ви. – відповіла я. – Що вам потрібно від мене?

На іншому боці почався якийсь шум, а потім голос знову заговорив:
-У нас є підозра, що Ваш колишній хоче нашкодити вам і вашій сім’ї. Тому будьте обережні.
-Звідки ви це знаєте? – запитала я.
-Я слідкую за Олексієм вже три роки, і не було ніяких казусів. А зараз, після вашого від'їзду почались якісь невідомі справи, котрі мене бентежать. – сказав чоловік. – Тому я вирішив вас попередити. Будьте обережні.
-Дякую, Енді. Але я дуже далеко від Олексія. – сказала я.
-Так, я знаю. Але повірте мені, він здатний на все. Він може дістати вас з будь-якого куточку світу. – сказав чоловік дуже схвильовано.
-Дякую вам, Енді. – сказала я.
-Бережіть себе. – відповів чоловік.

Далі ми попрощались і я продовжила сидіти на березі. Дивна якась розмова відбулась щойно. Я звісно знала, що Олексій могутній і дуже багатий, але не думаю, що він щось погане буде мені робити.

Так я думала і була впевнена у цьому, але я так ніколи не помилялась. Якби ж я тільки знала, як би ж.

Я сиділа далі й насолоджувалась нічним океаном, як раптом я почула кроки за своєю спиною і я знала, хто це.
Я встала, підійшла до Крістіана та обійняв його.
-Привіт, не бачила тебе майже весь день. Скучила дуже. – сказала я і потягнулась, щоб поцілувати його.
Кріс подивився на мене і мовчки поцілував мене.

Але це був не просто поцілунок, це був поцілунок відчаю. Так, наче він робить це востаннє, так, ніби прощається.
Я відхилилась і нічого не могла зрозуміти.
-Що трапилось? – запитала я у нього і намагалась дивитись йому в очі, але він опустив погляд.

А потім він подивився на мене дуже стурбовано й у його очах я побачила жаль, смуток та безвихідь.
-Що трапилось, Кріс? – запитала я знову, в надії почути, що мені це лише здалось і що все чудово.

Але те, що я почула шокувало мене.
-Мені потрібно повертатись в Америку вже на світанку.

Одна фраза, проста, без емоцій, але така важлива, котра перевернула весь мій світ.
-Чому? Що сталось? – знову запитала я.
-У одного мого друга і людини, у котрої я працював сталась біда і я мушу їхати до нього. Він потребує моєї допомоги. – сказав він і підійняв очі на мене.

А я подивилась на нього й усміхнулась.
-Чому ти тоді такий сумний? – запитала я.
-Я мушу летіти на інший континент. – сказав він сумно. – А як же ти....
Сказав він і опустив очі.

А я подивилась на нього й усміхнулась.
-Хороший мій, я буду тут, чекати на тебе. – сказала я.
Він підійняв очі і я побачила у них надію.
-А якщо я на довго? – запитав він.
-Тоді я прилечу до тебе. Не бачу проблеми. – сказала я.

Він знову подивився на мене, а потім різко обійняв і вткнувся лицем у мою шию.

-Дякую тобі. Ти чудова. – сказав він.
-Ти переживав, що я буду злитись чи що не чекати у тебе? – запитала я.
-Ну і так, і ні. – сказав Кріс.
А я почала сміятися.
-Дурник, я тебе кохаю і буду чекати тебе стільки, скільки потрібно. – сказала я.
А очі Кріса збільшились і знову засяяли.
Ми з ним часто говорили компліменти один одному, але про почуття ніколи. І як виявилось, я вперше про це сказала, щойно.

-Що ти сказала? – запитав він у мене.
-Що я тебе буду чекати. – сказала я.
-Ні, ні, інше. Що ти кохаєш мене? – запитав він невпевнено.
-Так. Я тебе кохаю. – сказала я знову.
А Крістіан подивився на мене, знову притиснув мене до себе і поцілував. Але на це раз дуже ніжно, лагідно і так чуттєво.

Ми цілувались, а потім я зрозуміла, що хочу більшого, набагато більшого і прямо зараз.
Я почала цілувати його більш пристрасно і проникати руками під футболку.

Кріс здивувався і відхилився від мене.
-Що ти робиш? – запитав у мене.
-Я хочу тебе. – сказала я лише одну фразу.
Очі Кріса здається почали палати й він без слів почав відповідати мені.

Ми цілувались дуже пристрасно та сексуально. А потім почали здирати один з одного одяг. Так, саме здирати, як два звірі, котрих випустили з клітки.

А здається так і було.
Кріс повільно знімав з мене футболку не відриваючись від моїх губ, а потім і шорти. Коли я залишилась в одній білизні він відхилився і поглянув на мене.
-Ти чудова. – сказав він.

А потім я помаленьку зняла все, що залишилось і постала перед ним повністю оголена.

Місячне світло було єдиним джерелом освітлення і я побачила, як очі Крістіана, коли він дивився на мене сяяли. Він підійшов до мене, все ще у білизні й поцілував дуже ніжно.

-Ти ідеальна. – було все, що він сказав.
А потім він поклав мене на наш одяг і почав пестити моє тіло. Це було щось неймовірне, чудове і дуже приємне.

Він цілував кожен міліметра мого тіла, а я помирала від задоволення. Була справжня насолода, такого я не відчувала ніколи. А коли він відхилився і подивився на мене, я побачила в очах хлопця пристрасть, кохання та віру у краще. Я побачила майбутнє.
Він притиснувся до мене всім тілом і запитав:
-Ти готова?
Я лише махнула головою, адже мені вже було дуже добре.

Потім Кріс зняв останки одягу і я побачила його у всій красі. Це було неймовірне видовище, ідеальний чоловік, ідеальний у всьому. Це був він.

Коли він наблизився до того, щоб зробити основний крок, зупинився і поглянув мені в очі.
-Я тебе кохаю. – сказав він і різко увійшов в мене.
У мене був лише один чоловік перед Крісом, але те, що я відчула щойно ні з чим не зрівняється.
Я ахнула від того, який він був великий і як мене сильно розтягував.
-Боляче? – запитав він стривожено.
-Ні. Ти дуже великий.... – сказала я і посміхнулась.
-А ти дуже маленька. – сказав він і теж посміхнувся.

Ми подивилисьь один на одного і Кріс почав рухатись всередині мене. І це було щось дуже нереальне. Таке відчуття, наче я вже була на небесах.

Він цілував мене і прискорив темп. А потім я відчула, що таке справжня насолода. Я не могла більше терпіти й аж крикнула, коли мені було дуже добре. Так добре, мені не було ніколи.
-Ти неймовірний.... – було все, що я казала.
А Кріс продовжував рухатись всередині мене. І так він ще кілька разів довів мене до піка насолоди, а потім і сам досягнув свого.

Після всього ми лежали на пляжі, в обіймах один одного і насолоджувались один одним.
-Це було чудово. Дякую тобі. – сказала я.
-Це було ідеально. Чому ми раніше цього не робили? – запитав він.
-Не знаю. – відповіла я.
-Я тебе кохаю. – сказав Кріс.
-І я тебе. – сказала я.

А потім ми заснули в обіймах один одного. Під шум моря, під місячне сяйво та під звуки природи, прямо там, на пляжі, ми заснули й не думали ні про що.

Ми провели ідеальну ніч разом, ідеально було все.

Все було так, як я й уявляла, або навіть не уявляла, а ще краще.

Ми спали в обіймах один одного і не думали про завтра. А варто було.

Адже завтра змінило все, той день я не забуду ніколи, як ми прощались, як плакала я і не могла його відпустити, адже було таке враження, що відпускає його назавжди. Що ніколи більше не побачу.

Зранку ми прокинулись і повернулись у свою квартиру. Крістіан мовчки зібрав свою дорожню сумку і все необхідне.
Потім ми мовчки поїхали до аеропорту. А там вже я не могла мовчати.

-Кріс, ти ж скоро повернешся. – сказала я.
-Так. – відповів він. – Але чомусь у мене таке враження, що я не побачу тебе ніколи вже. – сказав він знову.

А я дивилась у його очі – океани й не хотіла цьому вірити. Я відкидала погані думки й не хотіла їх пускати у свою голову. Все буде добре.
-Ні, навіть не думай, так легко мене ти не позбудешся. – склала я з посмішкою. – Я тебе знайду будь-де.

Крістіан підійшов до мене, обійняв дуже сильно і сказав:
-Я буду дуже сумувати.
Я притулилась до нього і теж сказала:
-І я. Я буду тебе чекати.

Ми поцілувались, знову обійнялись і він пішов. Адже його рейс вже оголосили.
Я стояла і проводила поглядом свого коханого, сльози текли з моїх очей і я знала, що щось не так. Я знала, що все так просто не буде.

Але я пообіцяла сама собі, що буду йоги чекати. Я пообіцяла собі, що зроблю все, щоб побачити йоги знову.

Але хто ж знав, що я ніколи не виконала цієї обіцянки. Хто ж знав, що моє життя за кілька тижнів знову змінилось неповоротно. І хто ж знав, що Кріс там залишиться на більше часу, ніж планував.

Ніхто.

Але знову ж таки минуле, доля та інші люди вирішили все за нас. А нам ніхто не дав права вибору.

Нас ніхто не запитав, чого хочемо саме ми.
А ми мусили підкоритися, адже від цього залежало не одне життя.