Підводні камені (частина 1)

Софія

Після посиденьок на березі океану, під зорями, я пішла додому і відразу заснула. Мені дуже хотілось відпочити та нарешті виспатись.

Але видно доля, або хтось інший, вирішив інакше.
-Вставай, лежебока, вже шоста ранку. – почула я голос біля себе.

Моє тіло і мозок всіма можливими, і неможливими способами хапались за останні секунди сну, але і тут не дав, оксамитовий голос, мені спуску.
-Ну ж бо, вставай, пора жити!!! – кричав вже Крістіан і трусив мене.
-Ум.... Я передумала, дай виспатись. – сказала я сонно й обернулась в іншу сторону.

Але мій настирний і дуже впертий «друг» вирішив інакше.

Він зняв з мене покривало, котрим я вкривалась і швидко підійняв мене, як мішок з картоплею, на руки. Ну і звісно почав кудись нести.
-Ей, ти що робиш???? – почала кричати я і відразу прокинулась.
-Буджу тебе. – сказав хлопець.
-Відпусти мене, я хочу відпочити у єдиний свій вихідний!!! – кричала я і била його кулаками.

Але Крістіан не заважав на мене, він продовжував нести мене кудись.

Для нього це було зовсім не важко, судячи з того, як він мене ще й підкидав по дорозі.
Я бісилась і злилась, а він лише посміхався, і плескав мене по попі.
Потім він різко мене поставив на землю і притримав, адже я мало не впала.
-Ой. – сказала я і трохи не впала.

Але сильні руки швидко мене обійняли і я опинилась у кільці біля сильного і мужнього тіла, від якого був неймовірний аромат сили. Я підійняла очі й побачила два океани, котрі були чисті й прозорі, вони дивились на мене з незрозумілими емоціями.

Я стояла у ступорі, адже від Крістіана віяло силою, мужністю, красою та неймовірною харизмою. А запах його парфумів здається заполонив мене. Це був мікс ментолу, свіжості та солоду. Неймовірний аромат і такий чарівний.

Це була якась магія, ми стояли, дивились один на одного і не могли нічого зробити. Мене полонив його погляд, запах і вигляд. Так, наче я помалу втрачала голову. І основне тут те, що я цього хотіла більше ніж будь - що. І це мене дуже лякало.
Я стояла і дивилась у його очі, а він у мої. Так пройшло невідомо скільки часу і я відкашлявшись вирвалась з його рук. А він відскочив від мене, наче я була вогнем. І магія між нами розчинилась у повітрі.
-Кх. – відкашлявся він. – Вибач. – сказав сухо.
-Все ок. – сказала я. – Піду приведу себе у порядок.
Сказала я і пішла назад до будинку. Я швидко причесалась і переодягнулась. Я не знала, що мене чекає сьогодні, тому вибрала джинси, футболку та кросівки.

Я вийшла у двір і побачила, що Крістіан стоїть біля спортивного байку. Він виглядав дуже красиво.

Волосся його спадало на лоб і закривало очі. Мужнє тіло було видно з-під футболки, а посмішка, голлівудська, і погляд, очей-океанів, мене полонив.

Я тихенько пішла до нього, він мене не помітив, адже стояв боком і дивився щось у телефоні, зупинилась за кілька метрів від нього. Я просто хотіла постояти й подивитись на нього.
-Довго ти там стояти будеш? – сказав він, не змінюючи своєї пози та дивлячись у телефон.
-Ти знав, що я тут? – запитала я.
Крістіан обернувся у мою сторону і посмішка з’явилась на його обличчі.
-Так, ти стоїш тут вже кілька хвилин. – сказав він.
-Звідки.... – почала я, але він мене перебив.
-Давай, сідай, пригоди чекають. – сказав він і показав на байк.
-Ми поїдемо на цьому???? – запитала я, і мої очі здається були, як п’ять копійок.
-Так. – відповів він спокійно й одягнув шолом.
-Ооо, ні. Я на це не сяду. – сказала я і почала відступати.
Крістіан подивився на мене крізь шолом і здається закотив очі.
-Ну ж бо, міс серйозність. Ти хотіла змінити життя. Так ось, це твій шанс. – сказав він і простягнувся другий шолом мені.

Я подивилась на нього і взяла у свої руки. Я не знала, що роблю і для чого це все, але наважилась таки його одягнути. Я наважилась зробити перший крок у своє життя.

Потім Крістіан показав мені на місце позаду нього і я нерішуче сіла.

-Тримайся сильніше. Ми запізнюємось.
Тільки й встиг сказати він, і я швидко обійняла його талію. Він швидко завів байк і рвонув з місця.

Ми їхали дуже швидко і я дуже перелякалась, адже ніколи такого не відчувала. Адреналін у моїй крові був на максимумі, я притискалась  до міцного тіла зі всієї сили й не відпускала. Мені було дуже страшно, але і дуже добре. Так, як ще ніколи не було до того. Я чула, як під моїми руками напружувались м’язи сильного тіла і зрозуміла, що це мене дуже приваблює, як ніщо інше.

Крістіан їхав швидко, нахиляв байк аж до самої землі й у такі моменти я почувала себе дуже погано. Мені здавалось, що ми от, от розіб’ємось.

Я вже хотіла кричати щось і благати його зупинитись, але не встигла. Раптово байк сам зупинився і я, якби не трималася за Крістіана, вилетіла б напевно з нього.
-Приїхали. – сказав він спокійно.

А я зіскочила з байку, зняла різко шолом і почала на нього кричати:
-Ти з розуму зійшов???? Ти хотів нас вбити??? Я розумію, що у тебе дурості багато, але моє життя для мене ще важливе!!!!

Кричала я, а він стояв і дивився на свої чоботи, котрі були, наче у байкера. Волосся спадало йому на обличчя, а куртка була також шкіряною, як і чоботи. Я щойно це помітила. Він виглядав дуже привабливо, але це не збавило мого гніву. Я все ще була дуже розлючена.

-Ти міг нас вбити!!! Ти міг не втримати кермо і ми могли б бути вже в могилі!!! – кричала я і розмахувала руками. – І все заради чого??? – розвела я руками, не розуміючи нічого.
Крістіан повільно підійняв погляд на мене й усміхнувся. А у його голубих очах був азарт, грайливість і божевілля.
-Заради чого це все, Крістіан???? – запитала я його знову і вперше назвала його на ім'я.

Він глянув прямо мені в очі й відповів з посмішкою.
-Ось заради чого. – і махнув у сторону десь за моєю спиною.
Я нічого не розуміючи, повернула голову туди, куди він показав і мало не зомліла від тої краси, котру побачила.

Я була така зла, що й не помітила, що ми були на вершині пагорба, а вниз відкривався надзвичайний вигляд.

Сонце щойно викотилось з-за обрію і ледь, ледь з’явилось, лагідно цілуючи океан. А його відблиск був оранжевим та червоним у воді. Але вразило мене не це.

Я стояла на вершині пагорба, а знизу було містечко, у котрому ми жили. Неймовірні пляжі, пальми та вода, котра шуміла і нагадувала мені про чарівність життя біля океану.

Я стояла і милувалась тим, що бачила. Я стояла і не могла відвести погляду.

Потім я підійшла до краю і почала роздивлятись все ще ближче.

Я заворожено стояла і не могла відвести погляду.

-Ну, що, вартий цей вигляд всіх мук, котрі ти пережила за сьогодні? – запитав оксамитовий голос біля мого вуха.
- Угу.... – це було все, що я могла відповісти.
-Подобається? – запитав він знову.
-Дуже. – сказала я чесно.
Він усміхнувся та відійшов трішки від мене.
Через кілька хвилин він знову повернувся і запитав у мене:
-Ну, що, готова починати жити?
-Що ти маєш....
Але договорить мені не дали, цей хворий на голову божевільний, адже інакшими словами я його не назву більше. Різко підійшов до мене і почав штовхати до обриву у прямому сенсі.
-Ти що робиш??? Ти мене вбити хочеш???? – кричала я і відбивалась.
-Заспокойся. – сказав він спокійно.
І продовжував мене штовхати, але я старалась зі всіх сил його відбивати.
-Ти з глузду з’їхав???? – кричала я.
-Довірся мені! – сказав він голосніше.
А я далі продовжувала кричати й битись, хоча це не давало ніякого результату.
-Чорт би тебе забрав!!! – крикнув він і різко схопив мене, наче мішок з картоплею, знову.

А потім він зробив те, чого я ніяк від нього не очікувала.

Він почав бігти зі мною разом і стрибнув з обриву.

Сказати, що я думала, що ми помремо, це нічого не сказати. Я перелякалась дуже і була у шоці. Але те, що я відчула потім це була чиста ейфорія.

Я кричала ще більше і мало не оглушила його спочатку. А Крістіан тримав мене дуже міцно руками й сказав:
-Довірся мені й не дай страху заволодіти тобою. Я тебе тримаю.

І я відчула, як щось ще мене біля нього тримало. Як виявилось, це були спеціальні захисні ремені й вони були навколо мого тіла. Як я їх не помітила? Напевно занадто була зайняла криками й відбивання від хлопця.

Крістіан тримав мене ременями біля себе і ще й обіймав дуже сильно руками. Так ми летіли вниз, а потім він різко смикнув за мотузку і відкрився парашут.
Я була у шоці.
Крістіан тримав мене і говорив:
-Відкрий очі.
А я зажмурилась і мало не плакала.
-Будь ласка. – повторив він мені більш лагідно і від його слів у мене мурашки табуном пробіглись по тілу.

Я помаленьку почала відкривати очі й сказати, що я була вражена, не сказати нічого.

Це було неймовірне відчуття радості, щастя та захоплення. Це була справжня ейфорія, чисте задоволення, справжнє, те, котре я ніколи не відчувала.

Ми летіли над містечком та роздивлялись все з висоти та ще й під схід сонця. Це було неймовірно, магічно і дуже красиво. І тут я зрозуміла, що це те, чого мені бракувало у житті.

Мені бракувало самого життя. Мені потрібно було жити, по – справжньому, а не існувати.

А Крістіан показав мені за кілька годин, що жити треба тут і зараз, бо потім може і не бути.

Так ми політали ще трішки та Крістіан вміло опустив нас на землю. Він зняв ремені та парашут і допоміг мені виплутатись з того всього.

Потім він взяв мене за руку і повів по пляжу.
Там недалеко серед пальм було покривало і підготовлена їжа.
-Не хочеш поснідати? – запитав у мене він.
Я здивовано глянула на нього й усміхнулась.
-Ти о котрій сьогодні лягав? – запитала я.
-Я не спав взагалі. – сказав він.
Я подивилась на нього та усміхнулась. Я думала, він шуткує, але вираз обличчя його був цілком серйозним.
-Чому, що сталось? – запитала я.
– Нічого, все добре. – сказав він і підійшов до покривала. – Давай, йди сюди, я голодний, наче вовк.

Я підійшла і ми почали їсти смачні сендвічі та фрукти, котрі Крістіан підготував.
Коли ми поснідали я сиділа і дивилась на воду в океані й мені було так добре, як ніколи. Я почувала себе у правильному місці, з правильними людьми та там, де хотіла.

Звісно я сумувала за мамою, татом, вони там напевно вже всю країну на ноги підняли, через мою втечу. Але мені варто було поїхати від того всього, він фальшивого світу і трішки пожити. Що я зараз і роблю.

-Ну, що готова до пригод? – запитав у мене Крістіан.
-А те, що було перед тим, це що було? – запитала я.
-Це так, розминка. – сказав він і посміхнувся. – Ходімо, пригоди чекають.
Сказав він і пішов десь вглиб пальм.

Я знизала плечима і пішла за ним.

Цілий день Крістіан возив мене по містечку і його округах. Це було неймовірно. Ми та бачили маленький каньйон, і дивились на дивовижних тварин і навіть підходили до них, гладили.

Ми навіть танцювали під дощем, котрий зненацька застав нас у дорозі й Крістіан раптово зупинився посеред дороги. Зліз з байку і почав танцювати зі мною. Це було неймовірно.

Ми й лежали на трасі та дивились на небо, хоча знали, що будь – який момент може проїхати машина. Це було небезпечно, але так круто, як ніколи.

Цей день був найкращим у моєму житті. Я стільки всього побачила, а відчула ще більше.

І ось зараз я стояла у кафе Олівії та Вільяма і дивилась на місцевий гурт, котрий грав на імпровізованій сцені.
Вже був вечір і власники кафе вирішили зробити мінівечірку. Людей було багато і всі раділи, немов діти.

Я стояла і насолоджувалась музикою, як раптом ззаду хтось підійшов.

-Привіт. Не бачила тебе цілий день, де ти була? – запитала у мене Анна.
-Ой, привіт. – сказала я й обернулась до неї. – Та ми з Крістіаном їздили скрізь і він показував мені Брум та околиці.
-З Крістіаном??? – здається Анна була дуже здивована.
-Так, а що? Щось не так? – запитала я, мене дуже здивувала і напружила її відповідь.
-Ем... Просто Кріс, він такий, ну... Ай, не важливо. – сказала вона і махнула рукою.
-Ні, стій. – сказала я їй, коли вона хотіла піти геть. – Кажи.
Анна обернулась і я побачила у її очах біль і смуток.
-Ходімо. – сказала вона і взяла мене за руку.

Вона повела мене у тихіше місце, посадила прямо на пісок і сіла поруч.
-Розумієш, Кріс завжди такий веселий і життєрадісний, але життя у нього зовсім не просте, як могло здатись, на перший погляд. – сказала Анна і здивувала мене дуже.
Я здивовано на неї глянула, а потім сказала: