Новий світ.

Софія

Я дуже часто літала літаками та на дуже далекі відстані, але цей політ був нервовим і таким незвичним. Я сиділа на своєму місці та помітила, що надзвичайно щаслива саме тут і зараз. Я не помічала дитину, котра кричала вже кілька годин, не помічала старого чоловіка на сусідньому кріслі, котрий тільки молився та казав, що йому не так і, як погано йому. Я не помічала стюардес, котрі заспокоювали чоловіка з іншого проходу, адже йому було дуже погано та його нудило постійно. 
 

Я не помічала того, що моя спина вже за кілька годин гуділа і мені хотілось випрямити ноги, а можливості такої тут не було. Я не помічала того, що сиджу біля вікна і воно не дуже чисте. Я не помічала цих деталей. Це все було таке справжнє, таке красиве, що я не могла не радіти. Вперше у житті я робила те, що мені подобається, що хочу я, а не хтось інший. Вперше у житті я була простою дівчиною, а не донькою президента компанії та не дівчиною одного з найбагатших людей у нашій країні. Так, Олексій був дуже багатий, навіть занадто.

 Вперше у житті я була просто Софією, дівчиною, котра змінила все своє життя й одну мить. Дівчиною, котра взяла і зробила щось нарешті для себе, а не для когось. Дівчиною, котра стала вільною. 

-Ей, я тебе раніше тут не бачив, вперше летиш до Австралії? – запитав раптом у мене дуже приємний чоловічий голос англійською мовою. 

Я повернула голову у різні боки  та не могла зрозуміти, хто це запитує у мене. 

-Я тут. – сказав знову голос. – Подивись вгору.

 Я підійняла очі й побачила над сидінням переді мною голову молодого хлопця, котрий дивився на мене своїми блакитними, наче океан, очима.

 -Значить англійську ти розумієш, це добре. – сказав він і посміхнувся голлівудськоб посмішкою.

 -Багато подорожувала та вивчала її в університеті. – відповіла я сухо.

 Я була ввічливою людиною, але щось заводити якісь знайомства не дуже хотілось. Тим паче хлопець був якийсь дивний. Я опустила голову і дивилась у книгу, котру купила в аеропорті, щоб згаяти час. Але мені її прочитати так і не дали. 

-Так, що? – запитав знову хлопець.

 -А? – і підійняла очі знову і здивовано глянула на нього. 

-Ти вперше летиш до Австралії? – повторив він своє запитання. 

-А ти що, знаєш всіх пасажирів у літаку? – запитала я і звузила очі.

 -Ні, просто ти на австралійку не дуже схожа, тому і запитав. – відповів хлопець і знизав плечима, хоча я бачила лише голову і шию. 

А я тим часом не чула того, що він каже. Я дивилась на його зовнішність, котра нагадувала мені скоріше якогось музиканта або поета, а не бізнесмена. Таких я бачила щодня і він точно не з якоїсь компанії. Його світле волосся спадало йому на лоб прямими пасмами закривало злегка його очі. Він був схожим більше на американського серфінгіста, ніж на австралійця. Хоча звідки мені знати, які австралійці? Я ніколи в Австралії не була.

 -Ти теж не схожий на австралійця. – сказала я впевнено. 

Він підійняв одну густу і світлу брову та здивовано на мене глянув. А потім я помітила, як куточок його пухких та красивих губ підійнявся та він знову усміхнувся. Це було подібно до сонця серед дуже похмурого неба. Він дивився на мене яскравим поглядом і був таким, ніби несправжнім. Від цього хлопця була така енергетика, ніби я його знаю все життя і ніби він був ковтком свіжого повітря для мене.

 -Помиляєшся, я корінний австралієць. – усміхнувся він і показав свої білосніжні й рівні зуби.

 – Щоправда, коріння моє є не лише в Австралії, але і по всьому світі. – сказав він все ще усміхаючись.

 Я здивовано глянула на нього і не могла не усміхнутись теж. Він був наче магніт і я не могла стриматись, щоб не усміхнутись.

 -О, посмішка! Нарешті! – крикнув він і почав плескати у долоні. 

Всі люди навколо обернулись до нього, а я почервоніла, наче буряк. До хлопця підійшла стюардеса і щось запитала, він швидко відповів їй, але я не чула що. І мені здалось, що він розмовляв не англійською, а якоюсь іншою мовою. Хоча мені напевно здалось. Адже в Австралії також офіційна мова англійська. Потім хлопець знову встав і появився зверху над кріслом. 

-Що вона хотіла від тебе? – запитала я у нього. Він усміхнувся. 

-Питала чи я курив щось перед вильотом. – сказав він і посміхнувся на всі тридцять два. – Я відповів, що тільки трішки, так, для настрою.

 Сказав він і усміхався далі. Я здивовано глянула на нього і мої очі напевно стали, як п’ять копійок. 

-Ем.... – хотіла я щось сказати, але він мене перебив. 

-Та шуткую. Не курив я нічого. – сказав він. 

– Але твій вираз обличчя варто було бачити. Ти наче привида побачила. Сказав він і знову усміхнувся. 

-Ти божевільний. – сказала я вже більш рішуче і закотила очі. 

Він лише усміхнувся і повторив мій жест, теж закотив очі. А я усміхнулась. 

-Вона попросила мене сісти на місце, але, о, моя леді, заради вас я готовий на все. – сказав він дуже театрально і приклав руку до чола собі.

 І я почала сміятися. Це було дуже потішно і цікаво. Я усміхалась і не могла зупинитись. 

-Заради твоєї посмішки варто було це робити. – сказав він більш серйозно, а потім знову усміхнувся. Я подивилась на нього й опустила очі. 

-Ти дуже дивний. – сказала я. 

Він знову глянув на мене і відповів:

 -Це я дивний? Подивись ось туди. – і показав у сторону, де сидів дуже дивний чоловік весь у чорному і з навушниками у вухах. Він щось бурмотів собі під ніс і не звертав ні на кого уваги. Я глянула на хвильку на нього і знову повернулась до свого співрозмовника. 

-Це я дивний? – знову сказав він і показав у іншу сторону, де дівчина сиділа і пила по черзі всі келихи з алкоголем, котрі носили їй стюардеси. І голосно щось їм пояснювала. Я знову глянула на хлопця та усміхнулась. 

-Це я дивний? – запитав він знову і його очі горіли, наче два полум’я. Я почала знову усміхатись.