Розділ 4

– Ну, от тут я тебе і знайшла, – знехотя махнувши рукою в бік тої самої хвіртки, промовила я. – Сподіваюсь, що на цьому наша співпраця себе вичерпала? Я цілком вільна та можу вирушати у своїх справах?

Остання фраза вийшла не дуже переконливою. І певно, це помітила не тільки я. Бо лер Лаєн кинув на мене уважний погляд, примружився, ніби побачив щось, чого досі не помічав. Та посміхнувся.

От дідько. Треба повправлятись в мистецтві брехні.

– Аж ніяк! – нахабнів врятований мною хлопець. – Поясни, будь ласка, що ти тут взагалі робила?

З якого це дива?

Погоджусь, що місцина й справді була не для прогулянок юної дівчини, навіть юного не бойового мага, на самоті. Не нижні квартали, звичайно, що буквально кишать, як щурами – розбійниками, злодюжками, повіями. Але й не безпечна центральна вулиця. В темному для цього міста провулку, навіть в найкращих кварталах, велика ймовірність знайти пригоди на свою голову.

Тим паче, що тяжко пояснити, чому мене взагалі в цей провулок занесло. Нещасний лер ледве перетравив новину про прокляття на крові та те, що лера Стефая має досить знать, аби зняти його. На обличчі темного відбився такий спектр емоцій, що я вже не бралась і прогнозувати: втече чи нападе на нас цей врятований. Але він залишився. Певно, йому справді важливо було знайти того, хто вбив його брата. І не лише йому.

Але звітувати перед майже незнайомою мені людиною… це вже ні! Я і перед добре знайомою не звітувала б.

– Тобі не здається, що ти від мене забагато вимагаєш? – схрестивши руки на грудях, поцікавилась я. – Зголосившись тобі допомогти, в мої плани аж ніяк не входило сповідатись. Зрештою, моє особисте життя не стосується справи.

– О! На побачення бігла, значить, – зробив свої обурливі висновки Лаєн, нахабно посміхнувшись. – Не найкраще місце для побачень, маю тебе попередити. Я б на твоєму місці остерігався того, хто призначає зустрічі в подібних місцинах.

– Та що ти кажеш! Ти не на моєму місці, слава всім богам. Та й ми так і не з’ясували, що ТИ тут робив та як так вийшло, що ледь богам душу не віддав? Тому давай не будемо про мої дивацтва, поки не розібрались з твоїми! Ризикуєш залишитись тут саменький, – флегматично повідомила я, посміхнувшись.

Я старанно зображувала невдоволення всім, що відбувалось. Але…

Собі збрехати куди тяжче, ніж якомусь малознайомому, абсолютно байдужому темному магові. Моя маленька, розпещена минулими пригодами душа вимагала вплутатись у це все по самі вуха. Так, я розуміла, що це небезпечно. Що я знову можу зіштовхнутись з проблемами, знову мати справу з небезпечними представниками мого народу, але… але я хотіла знову відчувати себе потрібною. Як тоді, коли була, хай і суто формально, цілителем загону імперських темних магів. Коли допомагала з розслідуванням. Коли не сиділа, склавши руки, а діяла, застосовувала свої вміння та знання. І це відчуття, моє бажання лякало та спантеличувало водночас.

– Ти мені пообіцяла допомогу, – хмикнув він у відповідь. – А ти не схожа на людину, котра порушує власні обіцянки.

Угу. І такі, як ти цим користуються.

Але з іншого боку, це добре. Нехай буде просто дотримання обіцянки, а не божевілля, котре, здається, геть мене здолало.

– Давай в такому разі покінчимо з цим всім якнайшвидше, – награно пирхнула я, рушивши в бік хвіртки. – Мені чомусь здається, що ти звідти виповз. Варто було б перевірити, як гадаєш?

– Гадаю, що це дуже слушна думка. Дозволиш?

І не чекаючи дозволу Лаєн відтіснив мене в бік, першим прослизнувши на задній двір маєтку. От цікаво, він дійсно нічогісінько не пам’ятає, чи так майстерно удає?

При денному світлі тут все виявилось не так зловісно. Навіть, певною мірою, мило. Багато квітів, маленькі мармурові сунари та дракончики в оздобленні, котрих ще вночі я не помітила. Правда, воно й не дивно. Я багато чого не помітила за минулий візит. Через те, що увага була прикута до  темного мага, що умирає.

А тепер час був. Але милуватись садом знову дозволити собі не могла. Потрібно шукати хоч щось, що б вказувало на зловмисника.

Отже, як вже це робив Лаєн? О, саме в цей момент він надибав те місце, де я справді його знайшла.

– Слухай, а ти взагалі нічого не пам’ятаєш? – вирішила все ж уточнити я.

Вираз обличчя у Лаєна був такий спантеличений, що підкрадалась закономірна думка – він сам не розуміє, що тут робив. І звичайно ж, відповідати на поставлене запитання він також не поспішав. А даремно. Можливо, я спробувала б достукатись до його пам’яті. Все ж останній рік не пройшов даремно, я навчалась, досліджувала та багато часу приділяла теорії магії крові.

– Схенар, – пролунало досить несподівано, але так бентежно.

Магія Лаєна була слабкою. Звичайно, цілком можливо, що це через те, що я знала, якою насправді буває сила. На мить щось занило всередині. Мабуть, це був спогад про куди сильнішого мага. Чому ж так боляче навіть просто згадувати?

Але я з певним зусиллям взяла себе в руки та зосередилась на тому, що відбувалось довкола.

І нічого толком не побачила. Ніби, заклинання не подіяло.

– Прокляття, – вилаявся крізь зуби маг.