Розділ 3

Ранок видався сонячним. Теплим та свіжим. Попри аромат осені у повітрі.

Натомість я була далеко не свіжа. І абсолютно не відпочила.

Звичайно, що зроблено – те зроблено. І тепер уже треба було б розгрібати наслідки, але заснути в мене не вийшло та самого світанку. А ті кілька годин, на які я заплющила очі, провалившись у неспокійну дрімоту, швидше розбили мене остаточно.

Швидко прийняла душ, переодягнулась, розчесалася і скрутила волосся в кривий пучок, накидала навмання зошитів у сумку і, позіхаючи й борючись із бажанням плюнути на все на світі та рушити назад у ліжко, зібралася йти до університету.

Може й справді? Гори воно вогнем усе! Я в себе одна взагалі. Попрошу леру Стефаю написати мені довідку про те, що в мене жіночі дні, і я зовсім ніяк не можу з ліжка навіть підвестися. Ну, або пироги у булочниці за рогом були... не для мого шлунка. Та чи мало хвороб, які можуть звалити з ніг звичайну дівчину? Цілий довідник у п'ятнадцять томів.

На жаль, я була не звичайною. Я маг-цілитель. Так просто не захворієш. В принципі, не варіант для мене. Маги рідко хворіють на звичайні хвороби, якщо тільки…

Може, не розрахувала сили та звалилась з магічним виснаженням? Це куди правдоподібніше.

Так, я практично умовила саму себе, що не так і страшно прогуляти один день. Завмерла на сходах, мазнувши по вхідних дверях задумливим поглядом.

І тільки потім моя увага перемикнулася на другі двері – у той самий кабінет, де відлежувався Лаєн.

Прокляття! Треба б його провідати. Раптом я щось переглянула і йому до ранку стало тільки гірше? Чи навпаки. Прокинувся, весь такий гарний, свіжий, готовий підкорювати непокорені вершини й втік із магазинчика, куди очі дивляться. Малоймовірно, звісно. Занадто він якось рішуче скомандував показати місце, де його знайшла. Але ж помріяти можна!

На жаль, мріям моїм не судилося збутися. Двері в кабінет відчинилися рівно в той момент, коли я вже вирішила навідати хворого, і у вітальню вийшов наш страшно проклятий, ледь живий пацієнт. Тобто вчора він був таким. Сьогодні вже хоч на зустріч з імператором, хоч у лігво дракона.

– Доброго ранку, – всім своїм виглядом, тоном і настроєм демонструючи всю доброту цього ранку, привіталася я.

Виглядав він дратівливо свіжим і сповненим сил. І чомусь помираючою від прокляття на крові себе почувала я. Від цього стрімко почав псуватися і без того не найкращий настрій.

– Радий, що ви в такому чудовому настрої! – навіть усміхнувся Лаєн. Але в мене склалося враження, що це усмішка хижака, який уже готовий зжерти свою жертву. Та він знущається. Чудовим мій настрій міг би назвати лише вершник кінця світу. – І вже готові. Ходімо!

Відмінний початок взаємоневигідних стосунків. І до чого я там готова? Я навіть до занять не підготувалася зовсім.

– Вибачте, але я не пам'ятаю, коли давала згоду на якісь прогулянки з невідомими особами, – незалежно задерши підборіддя, повідомила я зухвальця, який вважає, що весь світ крутиться навколо нього. – І в мене заняття. В університеті не оцінять, якщо я прогулюватиму без поважної причини.

На стільки довгу тираду, що далася мені ціною останніх крапель спокою, пішли залишки доброго настрою. Я відверто починала злитися. Хоч би подякував, чи що. І трохи поваги я все ж таки заслужила. Як мінімум спитати у мене! А не наказувати.

– Поважну причину я тобі забезпечу, – вже навіть не намагаючись зберегти видимість пристойності відмахнувся він. – Хочеш, на знак подяки за порятунок, забіжу до університету та скажу, що ти мені допомагала цілий день.

Ну…

– На знак подяки за свій порятунок, лер Лаєн як вас там далі… ви могли б виявити виховання, повагу та… залишити дім, який вас так необачно прихистили, – прошипіла я, відчуваючи, що ось-ось втрачу самовладання і просто силою виставлю його за поріг. – Мені взагалі варто було б викликати вартових. І вам уже їм все пояснювати.

– Боюся, що в такому разі багато чого довелося б пояснити й вам, льєра Трісс... як вас там далі. Наприклад, чому ви одразу вартових не викликали?

Ах ти ж… сволота!

– Бачать боги, краще б взагалі в підворітті залишила на землі валятися, як останнього п'яничку, а не тягла тебе на собі сюди, щоб надати хоч якусь допомогу. Мабуть, іноді не варто поспішати з добром. Воно карається!

Ці слова нарешті досягли мети та хоч якось подіяли на зарозумілого зухвальця. Принаймні хоч сяяти, як новий мідний таз, перестав.

Мені навіть захотілося зловтішно посміхнутися. Але я поправила лямку сумки на плечі та попрямувала до дверей, маючи твердий намір залишити його самостійно розгрібати свої проблеми.

Схоже, що мені не вдасться все ж прогуляти. Доведеться йти на пари.

І вже майже пройшла повз Лаєна, коли він різко і сильно схопив мене за руку і якось зло й загрозливо перепитав:

– Що саме ти вчора робила? Тягнула, кажеш?

І щось таке було у цьому погляді. Я навіть трохи остовпіла від його реакції. Звичайно, ще вчора було зрозуміло, що приниження такого роду його гордість навряд чи витримає. Але щоб настільки не контролювати свої емоції... Який із тебе маг у такому разі, лер Лаєн?