Втеча - Повернення

    Яків сидів  на повозці і час від часу засинав. Та не давали трохи поки марити цвіркуни та інші істоти

   Гей цоб…..цабе круторогі,- ви мої, ще трішки і за верст п’ятдесят будемо  вдома. Вдома? А хто нас там чекає? Уже ніби двадцять літ, як подалися в мандри. Яким же треба бути сміливцем, піти на такий поступок. З під носа гайдуків панських посеред ночі втекти із села і щасливо добратися до землі не знаної, але без панського гніту.

   Якове? ти спиш чи у великій задумі?

   Ой моє ти серденько.

   Кохана Настуню! Я завжди маю бути на сторожі наших здобутків.

   Та які здобутки?                                    

Наковальня, яку двадцять літ тому, взяли із собою чи молоти, кувалди, кліщі та інший реманент?

    Настуню? Ми прожили переселенцями двадцять літ. Не всі нас розуміли,    не усі  ставилися із довірою , чи надавали  допомогу  . Починали  із  нічого  та  ,як бачиш біля нас  скільки  молодих пар побудувалися і живуть щасливо до сих пір. 

    А пригадуєш ,як нас прийняли у селі неподалік нашого хутора ? Староста казав , що ми  без ,Їхньої допомоги не виживемо? Та пам’ятаю , пам’ятаю мій Якове . Навіть не віриться, що ми прожили  там  більше  двадцяти літ, а може і більше . А  хіба  хтось рахував  дні ?Ми просто беремо відлік із церковних талмудів  бо щонеділі   служба Божа .Тому ксьондзи знають коли  , який  день і місяць і рік . Ми темний  люд , не знаємо нічого  окрім  того ,що , як не  будемо  працювати  то не виживемо. То є правда Якове - відповіла позіхаючи Нас туня .

    Якове?- мене щось так зморило і на сон потягнуло? Ну то іди до Оленки поспи трішки.    А,я так ,сидячи теж  покимарю.

Гей цоб…..цабе круторогі, ремигаєте і не хочете тягти воза . Я вас розумію . Все Їдемо і Їдемо ,хіба в ночі ,відпочиваємо і то ненадовго бо ночі короткі .А ті кляті ґедзі , геть чисто знахабніли . Туманом сідають на волів і жалять . Хвіст не допомагає Їх відганяти . Не хотів би я  бути на Їхньому  місці . Хоча і на нас полюють,та видно воловий піт Їм  більше до смаку . А жара невиносима . Уже закінчилася вода у бурдюках . А якщо і щось залишилося то не холодна  і не тепла , а гаряча і віддає смородом. Таку воду пити неможливо . Хіба , що губи зволожуємо і так з дня на день , а до води ніяк не доберемося ,є сподівання , що появиться син Тарас із хлопцями козаками, та має при собі якийсь кухоль води. Спрага б‘є на мізки , тіло стає немічним , безсилим. А тут ще дошкуляють степові сіроманці . Не зважаючи на те що трави у ріст людини або іще вищі , знаходять здобич і узявши у кільце нападають , зжирають за лічені хвилини тварину . У нічний час неодноразово були  випадки нападу  на нас та завжди  виручала рушниця , яку подарував  син Тарас . Як бабахнем  ,  і до ранку Їх не побачиш . Та все рівно вони завжди поруч . Це добре відчувають мої круторогі воли. Якщо сіроманець  поблизу то ричать і тоді берусь за рушницю . Скільки Їдемо стільки  відчуваємо  Їхню  присутність . Найбільше переживань коли волів звільняємо з ярма і пускаємо пастися. Та воли далеко не відходять і тримаються близькості людей.

 До вечора ще далеко , а жара не спадає, дихати  нічим . Одяг пройшов  смердючим  потом , а випрати  немає  в  чому.

Ой Настуню бачу плесо води десь за дві версти . А звідки тут озеро чи море ? Ми коли  виїжджали  із села то  Їхали у бік  сонця . А тепер сонце нам  за спиною . Ми ніколи  не потрапляли  на озеро чи море . А може ми зійшли із курсу ? Усе може бути Якове . Дай Боже появі мого синочка Тараса . Він нам усе розтлумачить.

  Я так собі мислю !Якщо за весь період  Їзди   ми нікого не бачили то значить ми їдемо землями , якими їздять хіба такі, як ми з тобою. Ти  усе  жартуєш , а до тями не знаєш куди  їдемо і де прибудемо. Та їдемо ми, ніби у бік нашого села. Звідки виїхали двадцять літ потому. Ти говориш так впевнено ніби недавно їхав цією дорогою. Що побачиш коли ми їдемо прокладаючи дорогу посеред непрохідних трав. А я, Настуню, для чого взяв оцих круторогих волів? Ти бачиш, як вони почуваються впевнено серед цих високих трав. Ідуть і хіба головами крутять на ліво чи вправо, їдять траву і прокладають шлях головами у ярмі і самим ярмом. Ото  моцна  тварь. Що би ми робили, якби Їхали возом запряженим кіньми . І кількох кроків би не проїхали. А ,як тоді наші  козаки Їздять? А саме наш Тарас . Ото ув’язався з тим характерником Сірком . Та вони не тільки б’ють бусурман , але і своїх, якщо ідуть  супроти України. А навіщо іти супроти України, своїх людей ? Козаки - люди вільні, які покликані боротися  за незалежність своєї країни, Настуню . Якби мені не роки то я би зараз подався у козаки . Шабля є , рушниця  є то вважай , що теж козак .  

     Якове? – чуєш  якісь крики. А ну ж бо мої круторогі призупиніться. Воли зупинилися. Яків приклав руку до вуха і таки почув дикий рев ала – ала.

     Настуню ,то є татари . Нам кінець . А ось і видно Їхні гостроверхі шапки . Але щось сталось неймовірне. Враз  повернули в інший бік будучи якихось кілька десятків метрів від нас. Ну, я уже себе побачив небіжчиком. А тут Господь відвернув смерть. Та неподалік де трави стали трохи меншими, ніби уві сні побачили шапки з китайками. Та це ж козаки. Нарешті вибрались на більш горбисту місцину, де трави у пояс і побачили загін козаків, які вступили в бій з татарами. Татарви було значно більше за козаків, падали з коней, а вцілілі розбігалися хто куди. Неподалік на траві сиділи захоплені у ясир українські хлопці і дівчата. Хлопці без зброї наздоганяли татар, лупцювали їх чим могли, забирали зброю і вступали до бою. То була відчайдушна допомога козакам. Татар знищили, нікому не вдалося втекти. Козаки забрали зброю, полонені хлопці виловлювали коней і долучились до козаків. Усе це відбувалося за версту, а може і більше.