Розділ другий

Ігор виявився правим. Вадим просто не дозволив мені відмовитись від «щедрої пропозиції» його вітчима. Я і моргнути не встигла, як виявилась співробітницею однієї з найпрестижніших клінік міста – з чудовою зарплатнею, прекрасними умовами роботи і в небезпечній близькості від Горського.

Ця клініка навіть близько не нагадувала мою лікарню. Новенька, щойно відбудована після пожежі,  вона збоку видавалась неймовірно привабливим робочим місцем, але я все одно не могла позбутись думки, що все це до добра не доведе.

В перший робочий день до клініки мене привіз Вадим. Паркінг поруч з клінікою вже був наполовину заповненим, і геть поруч стояла машина Ігоря Горського. Сам він, з куди більш діловим та серйозним виглядом, ніж був у нього при нашій першій зустрічі, стояв поруч з якоюсь стрункою білявкою і щось обговорював. В дівчині я не без зусиль впізнала другу власницю клініки, Єлизавету Вешнєву. Вона явно нервувала, перебираючи в руках пояс свого легкого плаща, а Горський щось пояснював, навіть жестикулючи. Він не намагався підійти до неї надто близько, чи, що гірше, обійняти, як обіймав мене, і в роті пересохло від розуміння, що Ігор не просто ловелас, а чомусь виділив саме мене.

Ні, не можна про це думати. Мені нема ніякого діла до зв’язків Ігоря Горського, хай робить що хоче і говорить з ким хоче. Єлизавета в першу чергу співвласниця клініки, крім того, заміжня жінка, а я… Наречена сина дружини Горського, і він при нашій зустрічі дивився на мене так, наче уявляв у себе в ліжку.

– Це була погана ідея, влаштовуватись сюди на роботу, – промовила я, не поспішаючи виходити з машини.

– Чудова ідея, – відрізав Вадим. – Що може виглядати правдоподібніше, ніж бажання нареченого влаштувати наречену на хороше місце? Це шикарна можливість! Що тобі не подобається?

Я з зусиллям ковтнула слину.

– Мені нормально працювалось і в моїй лікарні.

– Моя матір не дозволила б мені зустрічатись з дівчиною, яка працює в якійсь нещасній поліклініці, – зло озвався Вадим. – А я в її очах повинен виглядати ідеально, інакше чорта з два я отримаю, а не батьківські гроші.

– Ти міг би знайти більш достойну наречену, – відмітила я. – Когось зі свого кола. Чому я?

Забєлін кинув на мене лютий погляд. Сьогодні він був не в дусі, напевне, надто повеселився на якійсь учорашній вечірці і страждав від головного болю.

– Здається, ми з тобою домовлялись, що ти не задаватимеш мені зайвих питань, – роздратовано прошипів Вадим. – На відміну від людей мого кола ти вмієш тримати рот на замку, Надю. І поки ти це робиш, у нас все чудово. Ти ж пам’ятаєш угоду?

Угоду я чудово пам’ятала.

– І взагалі, не розумію, чим тобі погано, – роздратовано проговорив він. – Ти влаштувалась на роботу в десять разів крутішу за твою, отримаєш чудову заробітну плату. Що тобі ще треба? Просто посміхайся і продемонструй хоч трошки вдячності! Моя матір могла попросити і чогось гіршого.

Я хотіла огризнутись, що «щось гірше» Вадим рушив би виконувати без мене, але проковтнула образливі слова. Забєлін переможно усміхнувся і першим вийшов з машини. Я планувала послідувати його прикладу, та не встигла: Вадим раптом відчинив переді мною дверцята і подав руку, допомагаючи вибратись назовні. Я неохоче прийняла його долоню і збиралась відійти вбік, але чоловік різко притягнув мене до себе, обіймаючи.

Довелось обвити його шию руками і зробити вигляд, наче я насолоджуюсь його обіймами. Та я, не втримавшись, прошепотіла Вадимові на вухо:

– І як це розуміти?

– Мамин козел стоїть в двох тачках від нас і дивиться. А ми – ідеальна пара, – прошипів Забєлін. – Постарайся відповідати.

– Звісно, любий, – трохи гучніше, ніж варто, відповіла я, вибираючись з його обіймів.

Починався травень, вже було досить тепло, і одяг на нас з не надто цупкої тканини. Ми з вадимом завели наші… стосунки взимку, і я подумала, що сумую за перепоною в вигляді пальто та теплого светра. Обійматись з ним було не надто приємно» я зраділа можливості скоріше відсахнутись, розриваючи контакт, і плювати, що про нас могли подумати ті, хто спостерігав збоку.

– Гарного дня, кохана, – крикнув мені навздогін Вадим, і я була готова заприсягтись, що прозвучало це дико ненатурально – але, принаймні, увагу він до нас для чогось привабив.

Я заспішила широкою дорогою, що вела до клініки, в надії, що зможу просто сховатись за стінами клініки, і так втонула в своїх думках, що ледь не скрикнула, відчувши, як хтось обіймає мене за талію.

– Здрастуй, Надю.

Я вимушено зупинилась і озирнулась.

– Ігоре Семеновичу…

– Моє по-батькові ні до чого, – усміхнувся Горський. – Радий бачити тебе на робочому місці. Бачу, Вадим не може розлучитись з красунею-нареченою, навіть згоден возити її до клініки, не дивлячись на власну надзвичайну зайнятість.

В голосі Ігоря так і дзвеніла отрута. Він, як і я, чудово знав, що Вадим ніде не працює, а часу у нього – більш ніж достатньо.

– Боюсь, Вадим не зможе возити мене кожного дня, але сьогодні в нього знайшовся вільний час, – посміхнулась я. – Він вирішив підтримати мене перед приходом на нове місце.

Ігор зітхнув.