Розділ 8. Подякуємо відьмі!

Черговий аркуш був безжально зім'ятий і зметений прямо на підлогу. Я постукала по новому варіанту майбутнього звіту незаточеним боком олівця, намагаючись хоч якось зібрати думки до купи. 

Найнудотніша частина відьомської практики – звіти. 

Обовʼязкове звітування ввели для контролю за відьмами пів сотні років тому, після масштабного зриву цілих пʼяти відьом в окрузі Весняному. Не так вже й далеко від Вишеньок, до речі. Біди мої сестри по дару тоді наробили на добру сотню років наперед. Закінчили, очікувано, на вогнищі. Але суспільству крові було мало, і вгамувати людські маси видалось не так вже й легко. 

Саме тоді й вирішено було створити незалежні комісії, до яких обовʼязково входили й необдаровані. І Ковен мусив це проковтнути та рахуватись з комісіями і їх інспекторським контролем. Все виключно для того, аби на нас, магічно обдарованих, не оголосили полювання, а звичайні люди почувались так, ніби щось контролюють. 

Пф. Ніби нас можна проконтролювати! 

Але звіти ми писати мусили. Нестандартно зварене зілля – звіт. Сплеск аномальної магії – звіт. Сутичка з нечистю чи нежиттю – звіт. Ритуал… прокляття, на мій контроль погоди також треба якось сісти й звіт написати. 

Загалом, ми старанно марали папір, підтримуючи хитку рівновагу в суспільстві. Поступались, аби не провокувати. Нас, обдарованих, і без того мало. Відьом цього року випустилось всього три. Елья досі не ініціювалась. А друга ініціація взагалі вважалась легендою. 

В таких умовах хочеш чи ні, а маєш дотримуватись правил. Навіть якщо в грудях горить від бажання когось проклясти. Не заради себе терпиш, а заради таких же, як ти. 

“Що, ніяк?” – увірвався в мої думки вʼялий голос Рудді. 

Від пориву розвернутись і зиркнути на мого фамільяра різонуло болем бік. Так, ніби кігті вуколака знову спороли шкіру, мʼязи… Добре, що хоч нічого життєво важливого не зачепили. 

Я зашипіла і замружилась, аби перечекати спалах не найприємніших у житті відчуттів.

Взагалі, я погано пам’ятаю, що було після того бою. Приходила до тями ривками. Ловила образ стурбованої насупленої Яри, котра шепотіла щось заспокійливе. Іноді мені ввижався пан інспектор. Насуплений, злий. Він цідив щось дуже лайливе і образливе, вливав мені в рот в’язке гірке зілля. Після чого світ знову тонув у темряві.

І от сьогодні, на четвертий день після бою, я змогла нарешті отямитись. Перемотана поперек тулуба просякнутими маззю для загоювання ран бинтами, з синцем на всю спину і збитими колінами та ліктями. Але цілком собі жива. І Рудді мовчазний, кволий і небагатослівний, але поряд зі мною. Мурчить. Яра полегшено зітхає, підсовуючи мені склянку зі звичайною, слава Богу, водою. Провалюватись в безпам’ятство знову бажання не було ніякого.

А от інспектора не було. Може він взагалі мені привидівся.

І перш за все я що роблю? Правильно! Пишу звіт.

Хоча правильніше сказати, намагаюсь. І поки безрезультатно.

– Ти як досвідчене всесвітнє зло як думаєш, що треба написати у звіті, аби Верховна не примчала сюди на мітлі, виколупувати свою кровиночку з потенційно небезпечного місця практики? – відкинувши олівець, підняла руки, аби розтерти обличчя, але спину одразу ж прострелило тупим болем.

“Всесвітнє зло звітів не пише”, – самовдоволено фиркнув Рудді. – “Чим не причина перейти на мій темний бік?”

Я зиркнула на кота і скоріше скривилась, ніж усміхнулась. Потягнула до себе чистий аркуш і старанно вивела своїм корявим почерком шапку звіту.

Отже… Вуколак. Я відтворила в пам’яті майже весь бій. Але весь час спотикалась на рудому спалаху, що збив нечисть, коли та вже мала б приступити до свого впольованого обіду. Тобто мене! Був спалах? Був! Точно був. От тільки звідки йому взятись? Це питання без відповіді. І чи був там, на вулиці, інспектор? Тут я також з відповіддю губилась.

Припустити, що саме Велтарова допомога мене врятувала? Так він не маг! Яким чином він міг мені допомогти?

Ар-р!

Гаразд! Вуколак.

Взагалі, його поява в Вишеньках була досить дивним фактом. Для створення нечисті такого рівня потрібна неабияка чорна магія. Звідки їй тут взятись? Хіба хтось проводив ритуал і втратив контроль над магією? Хто? Порная? Логічно припустити, що вона. Про інших магів у Вишеньках я не чула. Хіба той, хто мені допоміг із вуколаком?

Був ще варіант, що наш вуколак заблукав. Втікав від мисливців, нарвався на поселення, вирішив набратись сил, загризши кількох місцевих жителів.

– Яр, – крикнула я, чудово розуміючи, що жінка, яка саме варила для побитої відьми бульйон на кухні, почує мої крики. Зрештою, не так далеко я знаходилась – у підвалі. І двері відчинені настіж. – А ким ти кажеш був той… чоловік?

– Гейко, – розбила мою теорію про заблукалого вуколака Яра. – Він… ну… з моїм чоловіком разом тоді в ураган потрапили.

Так… Та-а-ак! Тобто ураган був не просто магічний, а чорномагічний.

З Рудді ми переглянулись вже за звичкою. І йому й говорити не треба було, аби зрозуміти – наші думки збігаються.

Висновки настільки невтішні, що мені в животі скрутило, і на папірець майбутнього звіту я глянула вже з ненавистю і приреченістю.