Вітаю! Ви - мій тато!

Вітаю! Ви - мій тато!

Світловолоса дівчина років восьми піднімалась шкільними сходами. Вона дійшла до останнього поверху. Повернула направо та зазирнула у відчинені двері.

Біля дошки стояв худий чоловік років сорока та продовжував щось пояснювати, не звертаючи уваги на те, що вже почалася перерва.

Дівчинка дочекалася, поки цей вчитель закінчить урок, проводжаючи поглядом старших школярів, а потім підійшла до вчителя, який ще не викладав для неї жодного уроку.

Дівчина хвилювалася, тому не одразу звернулася до нього.

А потім промовила чітко та голосно:

- Вітаю! Ви мій тато! - ніби репетировала цю фразу багато разів.

Вчитель здивовано подивився на дівчинку та мовчав.

Нарешті він запитав:

- А хто твоя мама? Я її звуть?

- Уляна. Уляна Назарівна Сніжко. - відповіла дівчинка.

Чоловік присів на стілець поруч біля дошки.

- А як тебе звуть?

- Віолета.

- Віолето, я тебе відведу до твоєї мами та поговорю з нею.

Чоловік обережно взяв дівчинку за руку та повів її на другий поверх.

Підійшовши до одного кабінету, він покликав високу струнку молоду вчительку.

- Уляно, треба поговорити.

Уляна, побачивши свою доньку з цим чоловіком, трохи завмерла на місці.

- Підійди, будь ласка. - ще раз попросив чоловік.

- Я тебе слухаю, Олександре? - промовила Уляна, дивлячись на них обох.

- Віолета сказала, що я її батько. Це правда? - Олександр зазирнув в очі Уляни.

- Так. Коли ми посварилися та розійшлися жити своїм життям, я була вагітна. Від тебе. Віолета - твоя дочка.

- Чому ти мені не сказала?

- Бо я не хотіла тебе більше знати.

- Але ж ми весь цей час продовжували працювати разом.

- І ти не помітив моєї відсутності через декретну відпустку.

- Вибач мені, Уляно. Вибач мені, Віолета. Приходь, Віолето, до мене, коли захочеш.

Олександр нахилився та обійняв свою доньку.

Спочатку Віолета приходила до свого батька, він пригощав її чимось смачненьким, потім вони разом утрьох почали проводити час.

А через рік Уляна та Олександр нарешті пробачили один одному усі образи та стали однією родиною.

Мабуть, коли Віолета нарешті змусила свою маму розказати їй, хто ж її батько, тоді й почався процес воз'єднання розірваної родини.