Частина 21. Пазли

Кожна людина прагне зрозуміти навколишню дійсність, упорядкувати свій світогляд, розібратися у житті. Для цього вона аналізує події, зіставляє явища та факти, шукає логіку їхнього розвитку та закономірності. Ці дії образно можна порівняти з дитячою грою, яка призначена для розвитку просторового мислення. Це пазли.

Пазл – це велика картинка, яка розрізана на багато дрібних шматочків різної форми. Завданням гри є відновлення цільної картинки.

Потрібно зібрати воєдино велику картинку за умови, що її окремі частини не несуть у собі достатньої інформації про ціле зображення. З кожного окремого шматочка важко зрозуміти, що вийде у результаті. Що там було намальовано? Тварина? Будиночок? Фрукт? Дитина намагається здогадатися, де потрібно розмістити пазл, як його повернути, щоб картинка склалася в одне ціле. Але це у разі дитячої гри.

А як ми, дорослі, складаємо свій пазл власного світогляду? Адже навколишню дійсність ми всі бачимо майже одну й ту саму. Але пазл у кожного виходить свій.

Ми всі маємо пам'ятати, що наш власний пазл часто виглядає так – відсутня певна кількість шматочків картинки; деякі шматочки є, але вони з іншого набору; а багато шматочків просто перевернуті зворотним боком. Спробуй, розберися, що там! Скласти загальну картинку можна, але при цьому доводиться довго зіставляти різні елементи, відкидати зайве, перевертати навпаки.

І все одно в результаті будуть певні пропуски та недостачі. Хтось підступний підмінив і перевернув деякі частини пазла, інші просто викинув. Потрібно включати уяву та логіку. Про цілісний сенс життя доведеться здогадуватися, бо наш головний пазл і є саме життя…

Чи існують у принципі люди, які потай не вважають себе гідними найвищої оцінки суспільства? Можливо, можливо… тільки їх треба ще пошукати. Поки що таких не знайдено… Чи це тільки суб'єктивна думка автора? Ні-ні, в жодному разі не йдеться про нескромні хвастощі, про громадське визнання своїх власних заслуг, не йдеться навіть про самосхвалення у вузькому колі друзів. Ми навіть не говоримо про вічне риторичне алкогольне питання «Ти мене поважаєш?»

А говоримо про інше… Мова йде про самооцінку виключно у своїх очах, наодинці із совістю. Про що думає найскромніший чернець у найбільш відокремленій келії найвіддаленішого монастиря? Можливо, він бачить себе найближчим до Бога? Як же бути нам, простим грішним смертним? Яким мірилом виміряти людську гідність себе коханого?

Звання, нагороди, статуси, заслуги, рекорди, популярність, лаври переможця… Що з цього важливо? Що, як загальна цінність, збережеться у віках? Адже лавровий вінок – це часто лише запашний пряний віник. Не можна давати цьому запаху слави одурманити себе. Адже будь-який запах легко зносить вітром, а дурнуватий вигляд залишається надовго.