Частина 17. Інтриги

Винахідники зібралися у вже знайомому банківському кабінеті на свою звичайну зустріч для обговорення поточних питань. Череп говорив у своїй характерній манері, енергійно жестикулюючи. Його сильно надихала масштабність проєкту.

- Які цікаві можливості відкриваються перед усім людством! Так, ми маємо всі шанси увійти до історії. Нащадки будуть нам вдячні! – Віталій Черепанов із запалом та захопленням розповідав товаришам про перспективи проєкту в планетарному масштабі, покращення умов життя на Землі, про щастя для всіх людей. Його слова звучали натхненно, але дещо наївно. – Ми здійснимо революцію у біології. Ми здійснимо свій подвиг! І гроші мене особисто не цікавлять.

- Ось тобі й маєш! Гроші його не цікавлять, чи бачите! А нас якраз цікавлять, – заперечив Гаманець, який сидів у кріслі, статечно розвалившись.

- Слухай, Черепе, давай кожен із нас займатиметься тим, що в нього найкраще виходить. У тебе виходить займатися технічною та медичною частиною проєкту – ось цим і займайся. А гроші ти рахувати не вмієш... на мою думку... вибач! Гроші якраз і важливі. Ми ось ними цікавимося. І гроші хай рахує Гаманець! – вирік Вождь. Після цієї фрази Олександр Гаманець випростався і прийняв позу суворого директора на нараді, став діловито постукувати ручкою по корпусу ноутбука. – І не перетягуй на себе ковдру. Потрібно працювати командою. Без нас ти не Череп, а просто черепок.

- А засоби масової інформації нехай бере на себе Вождь. Він публічний. У нього це найкраще виходить, він уміє гарно говорити. От якось так, – своєю чергою підтримав приятеля Гаманець.

- Але в мене немає ще цілковитої впевненості… треба ще хоча б раз переконатися… перевірити дані, – із сумнівом промовив Череп.

- Ти так усе життя сумніватимешся і перевірятимеш дані. Давно вже час завершити рекламну частину проєкту, потім перейти від рекламної частини до практичної, до складання списків кандидатів та збору грошей. Нема сенсу затягувати, – наполягав Вождь.

Винахідники обговорювали, як краще зробити наступні кроки. І не могли дійти згоди. Черепанов пропонував влаштувати ще одну серію перевіркових експериментів, щоб впевненіше переконатися у працездатності методу. А його партнери хотіли розпочати омолодження вже незабаром. Черепанов не зміг знайти потрібних слів для їх переконання, засмутився і вийшов із кабінету. Він був емоційний та запальний.

Гаманець і Вождь залишилися в кабінеті удвох і говорили далі:

- Ти частіше кажи, що його ім'я увійде до історії. Йому це подобається. Череп… черепок в історії… скидається на керамічні уламки давньогрецьких амфор. Розбиті амфори на дні моря, черепки посуду на розкопках – теж історія... Нема кращого компаньйона для фінансиста, ніж мрійливий ідеаліст. Говорить і ніби бачить себе на постаменті у вигляді пам'ятника від вдячних нащадків. Дуже хоче увійти до історії, – сказав Гаманець зі зневажливою усмішкою. – А ми самі можемо і не входити до історії. Це як справа піде... Може так вийти, що нам краще взагалі не світити свої імена ніде. Потім…

- Так, якщо на Землі знайти затишний куточок із пальмами та блакитним морем на віддаленому острові, то там буде необов'язково розповідати всім, де ти взяв гроші для приємного життя.

- А тобі буде зовсім необов'язково крутитися перед телекамерами з викладом передвиборчої програми.

- Необов'язково, так… але це я люблю робити навіть просто так, без особливої мети.

- Так, звичайно, це я помітив, – примружив очі Гаманець. – Телекамери ти точно любиш. Тебе хлібом не годуй, дай поговорити на публіці. Але це і є добре. Щасливі люди зайняті тією роботою, яку вони згодні виконувати навіть безплатно. А ти згоден… хоч і не безплатно. Виступай, веди народ у світле майбутнє. Неодмінно з турботою про всіх та кожного. У тебе це виходить... Тільки не забувай своєчасно змінювати результати клієнтських аналізів. І не заплутайся при цьому. Їх буде багато. Геронтологічний маркер в історії нехай має ім'я Черепа, нехай він радіє, а реально працюватимемо з ним ми. А Віталій нехай «витає у своїх небесах». Для мрії дитинства це не шкідливо, хай собі мріє. І намагайся якнайменше пускати його в лабораторію. Візьми її роботу на себе повністю. Попрацюй.

- Так, згоден. Потрібно нам обом бути дуже уважними, щоб не заплутатися у цих бланках обліку аналізів. Інакше ми можемо не ввійти в історію, а вляпатися. У жодному разі не можна допускати, щоб матеріали аналізів виходили за межі нашої власної лабораторії. Журналюги шастають скрізь, як голодні вовки. Їм тільки дай тему для сенсації. Миттєво розкопають те, що ми не хочемо показувати. Потрібно тестування проводити виключно у своїй лабораторії без жодного зовнішнього втручання, – Вождь був абсолютно серйозним. – Добре, лабораторію я візьму на себе. Не хвилюйся.

- Журналюги шастають? Ще б пак! А як ти хотів? Кожен має свою роботу, свій хліб. Щоб його заробити, журналюги мають когось кусати, гризти, гавкати. Просто вони так харчуються. Старе правило життя – як тільки караван починає рух, відразу ж знаходиться якийсь собака і починає на нього гавкати. Хай гавкають, аби в тему. Наш караван не зупиниться.

- Так-так, тільки наш проєкт більше схожий не на караван, а на великого та доброго слона, якщо вже висловлюватись образно.

- Добре, нехай буде так. Тоді чим більший слон, на якого гавкає собака, тим солідніше виглядає «моська». Нехай «моськи» гавкають.

- Я вмію з ними розмовляти, без зайвих криків та суперечок. Вони будуть говорити те, що я їм піднесу. Вони будуть говорити своїми ротами те, що я їм вкладу у вуха. Ніхто не гавкатиме, всі будуть ситі. Я нагодую красивими казками про молодильні яблучка всіх – і журналістів, і їхніх слухачів. І тих, хто пише, і тих, хто читає. І дурнів, і мудреців.

- Дурні та мудреці пишуть одними й тими самими літерами. Їх важко відрізнити.