Частина 15. Науковці, олігархи та військові

Не відставали від інших і науковці різних профілів. Сперечалися, обзивали один одного неуками та невігласами. Розмахували монографіями та патентами.

- Хороший професор завжди цінніший, ніж сотня простих доцентів, – говорили деякі вчені. Найімовірніше, ці слова належали саме професору.

- Наш внесок у світову науку!… – говорили інші, вимовляючи це з особливим пієтетом, з підняттям рук догори у позі «Оранти».

Але оцінити цей самий внесок виявилося дуже складною справою. Як їх порівняти між собою – всіх цих фізиків і хіміків, математиків та астрономів? Адже вони всі такі різні. Гуманітарії ніяк не хотіли сидіти поруч із технократами, «точні науки» не любили «неточних». Біологи та медики зневажливо косилися у бік механіків. Так, наукові ступені та звання існують. І вони відомі щодо кожного. Але чи в цьому полягає цінність людини? Тут у скруті виявився б навіть Нобелівський комітет з усією його багаторічною практикою вибору… Кого ж таки вносити до списків?

Заможні громадяни мали на проблему свій погляд. Вони знали, у чому полягає «сенс життя».

- Я можу купити всю цю станцію разом із персоналом та територією, – сказав один з олігархів у кабінетній розмові. Ані димної сигари, ані курильної люльки в роті цього чоловіка не було, але весь його вигляд, і поза, і одяг, говорили про те, що звертатися до нього найкраще в англійській манері – Бос. Влада накладає свій відбиток на зовнішність.

- Я можу купити взагалі все це місто, – заперечив інший. Сказали, але не купили. Хто ж їм указ? Треба зауважити, що олігархи розібралися у пріоритетах між собою швидше за інших. Усі розуміли, що «гроші – це гроші». У кого їх більше, той і першим «замовляє музику». І гроші за всіх людських амбіцій можна порахувати найлегшим чином. Тут цінність для людства могла бути виміряною у прямому значенні, у валюті. Ну, там... акції, золотовалютні резерви. Активи, одним словом… Усі ці рейтинги вже були давно пораховані та регулярно публікувалися. Зайвий раз трясти гаманцями не довелося. Та й грюкати дверима в цих кабінетах було не прийнято.

Військові, до речі, теж досить швидко розв’язали цю проблему першості між собою. Ордени та посади, перемоги в баталіях якось одразу були «винесені за дужки» у дискусіях полководців усіх рангів. А ось звання – це саме той давній винахід людей у ​​погонах, який завжди дозволяв швидко з'ясувати «хто є хто» у скрутній ситуації. Військові просто зійшлися на тому, що найціннішими є старші за званням. І все тут! Жодних питань…

Олігархи «мірялися» капіталами та виробничими потужностями заводів. Спортсмени – рекордами. Професори хвалилися своїми ступенями та дисертаціями. Але ніяк не ставало більш зрозуміло, хто ж із них цінніший перед людством. А тим часом не все людство складається з інтелігентів. До складу людства входять дуже різні люди.