Долучилися до загальної полеміки також представники музичного цеху. Композитор, автор класичної музики, назвав диригента оркестру національних інструментів сільським балалаєчником. А його кнопковий акордеон, тобто баян, безцеремонно назвав гармошкою. Чи бувало таке? Диригент відповів словом «бахало» на адресу композитора, явно натякаючи на його зовнішню схожість із Бахом. І запропонував йому «дути звідси у трубу», маючи на увазі орган.
- Так, колего, я знаю, що у вас ідеальний слух. Тільки чомусь мені здається, що Боженька поцілував вас у вуха, але не в мозок. Консерваторська освіта вас не збагатила. Будьте розумнішим.
- Ви все життя махаєте своєю диригентською паличкою, але ж вона зовсім не чарівна. Нічого цінного створити вам так і не вдалося. «Вічне» – це не про вас. Омолоджувати вас немає сенсу, – такими словами «частували» один одного музиканти.
Промовлялися переконливі аргументи на кшталт «а нам по цимбалам ваші ноти» і «не лізьте зі своїми барабанами в чужий оркестр», а також «тут ніхто не гратиме за вашою партитурою». При всій різноманітності інструментарію музиканти були налаштовані на гучну музику, без будь-яких камертонів.
Так, усі ці «тонко налаштовані творчі душі» вели між собою винятково мистецькі та моральні бесіди про високе мистецтво. Говорили про піднесене, про натхнення, про сенс життя. Музиканти «мірялися» кантатами та сонатами. Диспути були витримані у суворому «конструктивному» дусі.