Частина 8. Винахідники

Усього винахідників, як ми знаємо, було троє. Тобто, у складі персоналу станції крутилося багато людей. Це були найняті працівники, їхня кількість визначалася важко. Але з початку учасників, авторів задуму, які знали усі нюанси, було троє. А нюанси таки мали місце.

Винахідники виграли серйозний урядовий грант на розвиток цього наукового напрямку. Було виділене поважне фінансове забезпечення програми, яка стала державною. Так, це були такі гроші, за які варто було б поборотися! Спочатку використовувалися особисті кошти учасників, а потім грантові.

Отже, винахідників було троє. Будь-який серйозний проєкт має три точки опори в організаційному плані – це «череп», «гаманець» та «вождь». Від їхньої злагодженої взаємодії залежить загальний успіх та стійкість роботи «схеми». «Череп» має думати та планувати, «гаманець» має платити та рахувати гроші, а «вождь» – озвучувати перед суспільством грандіозні плани та вести вдячні маси за собою у світле майбутнє.

Мозком проєкту у науковому плані був Віталій Черепанов. Честолюбна людина, яка була здатна цілком захоплюватися ідеями, він був ідеологом і натхненником всього задуму. Він вигадав і сам проєкт, і розробив його медичні та технічні деталі. Його фантазія та далекий розрахунок дозволили здійснити стратегію планування. Він був людиною не публічною, хоча два дипломи та науковий ступінь дозволяли йому впевнено говорити про свою освіту. Іноді він виступав у ЗМІ для пояснення складних програмних моментів, логічних взаємозв'язків, але робив це з якимось дитячим соромом. Як по-дитячому захоплювався, так по-дитячому й соромився на публіці.

Олександр Гаманець став відповідальним за фінанси. У проєкті його гроші використовувалися як стартові. Це був природжений фінансист, професійний банківський працівник, у якого навіть мозкові звивини – можна уявити собі й таке – мали форму грошових знаків.

Він ніколи не прагнув обмірковувати етичні деталі проєкту. Навіть більше, він вважав нижче за свою гідність заглиблюватися у дрібниці морального плану. Про дрібниці ж фінансового плану говорив, що принцип «копійка гривню береже» – це принцип, який працює завжди бездоганно. А з людськими цінностями нехай розбираються інші.

Заробіток та вигода його цікавили більше, ніж шляхетні ідеї допомоги людству. Своєю місією в проєкті він вважав мінімізацію витрат та передбачення наслідків. Саме він за грошовим розкладом був кінцевим вигодонабувачем, тобто бенефіціаром. І йому подобалося це загадкове для більшості людей банківське слово – бенефіціар. Дозволяв друзям називати себе не на ім’я, а просто «гаманцем», не вбачаючи нічого принизливого в тому, що прізвище та прізвисько збігалися.

Головний його принцип – кількість власних грошей має бути збільшена. Це, втім, не нове… Він теж був не публічний за характером, хоч і досить відомий у країні. Він теж іноді виступав у ЗМІ, але спілкувався здебільшого з представниками «жовтої» преси та таблоїдів. Це зазвичай були інтерв'ю з приводу своїх дач, вілл, яхт та коханок.

Натомість Дмитро Вожжин (між друзями Вождь) був найбільш публічною людиною в основній трійці. Медійною особою, так би мовити. Він любив завжди бути серед людей, на трибуні або на телеекрані. Мікрофони та об'єктиви відчував як частину своєї рідної стихії. Відсутність уваги до власної персони, навіть тимчасова, приводила його до засмученості. Він умів красиво говорити, міг вести за собою послідовників, групувати людей навколо себе. Він був добрим практичним організатором. Оратор – так! Але фантазія і розрахунок не були його перевагою, та й грошима був небагатий. Спеціальна освіта була, але не в актуальному профілі. Його приваблювала у проєкті можливість покомандувати та покрасуватися на трибунах, влада як така.

Винахідники були знайомі з молодих років, хоча й не були близькими друзями. Ось ця трійця, що взаємодоповнювала один одного, і претендувала на своє місце в історії людства. А перед тим, як зайняти це місце в історії, трійця винахідників витратила багато часу і нервів на обговорення планів, деталей проєкту та розподіл обов'язків. Найчастіше вони збиралися у банківському кабінеті Гаманця, відсилали секретарку та зачиняли двері. Про серйозність цих розмов свідчила відсутність на робочому столі навіть чаю та коньяку:

- Чи можна збільшити Межу Хейфліка? Ось головне біологічне питання експерименту. І ми відповімо на нього ствердно, ми збільшимо максимальну кількість клітинних поділів, – гарячкував Черепанов, ходив кабінетом і експресивно розмахував руками, не надто переймаючись тим, чи зрозуміють його співрозмовники. Волосся на його голові стовбурчилося в різні боки. Захоплені люди рідко стежать за своєю зачіскою.

- Ти нам ці свої розумні прізвища не говори, ми з ними не знайомі, – мляво реагували компаньйони, не встаючи з крісел. – Ми ці клітинні мітохондрії особисто рахувати не будемо. Ти краще скажи, скільки коштуватиме апаратура для аналізу крові такого типу та де її можна купити?

Гаманцю та Вождеві явно не хотілося заглиблюватися у біологічні нюанси проєкту. Наука для них була занадто нудною. Якось усе це було складно, зі словами, що важко запам'ятовуються та й до того ж ще й важко вимовляються. А геронтологічних теорій скільки! Розбиратися у всіх – ну вже ні! Жодного бажання…

- Визначай гормон, за рівнем якого можна визначати ефект омолодження. Придумай йому назву, якщо такої ще немає. А ми займемося закупівлею обладнання для його виділення та аналізу. Отак буде краще, – розподіляв обов'язки Гаманець.

– Я вже знаю такий гормон. Я назву його Геронтологічний маркер Черепанова – «ГМЧ». І обладнання для його виділення мені також відомо, – голос Віталія звучав переможно, а погляд мрійливо кинувся в далечінь. Іноді у людей виходить дивитися в далечінь навіть у закритому приміщенні. Честолюбство заволоділо його думками. Він у своїй уяві вже зробив перший крок на п'єдестал історії.