Частина 5. Кавказці на ринку

Ранок. Двоє кавказців прийшли на ринок торгувати фруктами, стали за своїм прилавком і почали обговорювати загальну тему на свій лад.

- Слухай, Гіві, чому ти так нешанобливо розмовляєш зі мною? Вах! – сердито говорив Гогі, викладаючи мандарини із коробки.

- Як це нешанобливо? Дуже шанобливо.

- Ні! Я ж тобі сказав приготувати прилавок і принести ваги? А ти не приготував. Чому? Не добре! Ось що ми тепер робитимемо? Зараз вже покупці прийдуть? Га?

- Якщо покупці прийдуть, то продаватимемо мандарини. От і все. Що тут такого?

- Як що такого? Прилавок не приготовлений, сміття скрізь валяється, мандарини не протерті. Як працювати? Чи мені, в моєму віці, йти за вагами?

- Слухай, Гогі, а чому ти тут весь час командуєш? Хто ти такий, генацвале?

- Я тут найстарший! Що тобі не зрозуміло?

- Чому це ти найстарший? Я ж старший за тебе. Хіба не знав?

- Ні, це я найстарший! І ти маєш називати мене з повагою – «батоно»! А я можу тобі, юначе, говорити «біджо». Зрозумів? Старших треба шанувати! Так завжди було і буде серед кавказців!

- Що таке кажеш? Який ти батоно? Навіть сивини на голові зовсім немає.

- Ну то й що? Діставаймо паспорти. Подивимося, скільки тобі років, хлопче?

- Сам ти хлопчик. Я серйозний чоловік у поважному віці. Аксакал! Дивись, у мене вся голова сива.

- Сива голова, це ще нічого не означає. Можливо, ти неправильно розчісуєшся?

- Я правильно розчісуюсь.

- А може, ти собі на голову просипав муку?

- Ні, нічого я собі на голову не сипав. Навіщо так кажеш?

- Я знаю, що говорю. Ти ось мені скажи, ти чув про новий винахід? Вигадали якусь спеціальну машину... Там, у цій машині, шановних і гідних аксакалів робитимуть зовсім молодими. Щоб вони жили ще довго та щасливо, передавали свій досвід молоді. Чув чи ні?

- Звісно, ​​чув. Я не глухий. Тільки до чого тут ти?

- До того, Гіві... Я можу передавати свій досвід... усім, навіть тобі. Коли я знову стану молодим, я зможу багатьох навчити правильно торгувати мандаринами... Я досвідчений... Я так давно живу на цьому світі, що самого Брежнєва бачив на власні очі... по телевізору.

- У такому разі ти не старший, ти старий. Навіть скажу – стародавній. Брежнєв жив дуже давно. У незапам'ятні часи. Вже майже ніхто не пам'ятає. Забув? Пам'ять погана? Зовсім ні на що не годишся.

- Я все добре пам'ятаю. А ти слухайся дідуся, біджо.

- Вах-вах-вах. Яка молодь пішла невихована! – Гіві закінчив фразу, розтягуючи слова. Говорити йому раптом стало важко, бо його увагу привернула молода жінка. Це була така красуня, яка ніяк не могла залишитись непоміченою. Дивитись убік від неї не було жодної можливості. Чоловічі погляди найсильнішим магнітом приклеїлися до жіночої фігури. Вона підійшла до прилавка і мовчки почала розглядати мандарини.

- Вах. Ось і покупці. Що робити будемо?

- Ну, ти ж тут найстарший. Тобі й вирішувати, що робити. Протри, хоч би, прилавок.

- Слухай, Гіві, я не впевнений, що я тут найстарший. Мені навіть здається, що я молодший за тебе. Вибач, я тобі раніше наговорив усіляких нісенітниць.

- Я думаю, що ти саме зараз кажеш нісенітницю, дідусю.

- Вах, – Гогі почав ходити вздовж прилавка та хитати головою, не відриваючи погляду від покупниці. – Гіві, дивись, яка гарна. Бачиш щось взагалі? Чи у тебе від старості зір зіпсувався?

- Я не старий, я все бачу добре, – відповів Гіві, теж хитаючи головою. – Я набагато молодший за тебе. Сам же казав.

- Вах-вах. Треба комусь таки протерти прилавок, щоб не було соромно перед красунею. І треба сходити по ваги, зрештою.

- Ось ти й протри, і сходи. Ти ж такий старий, що тобі тут нічого не світить. Бачиш, яка молода красуня? Іди, принеси ваги та не поспішай повертатися. Іди повільно, як і личить людині в поважному віці.

- Е, давай все ж таки подивимося в паспортах, хто наймолодший.

- Я такий молодий, що мені паспорта ще не видавали. Лише свідоцтво про народження.

- Ні, я думаю, що це я молодий. Я молодший за тебе, ти спочатку мав рацію. Я залишусь, а ти йди… йди! – суперники навіть почали штовхати один одного.

- Чого ти так штовхаєшся? Поводься солідно. Шануй свої роки. Ти ж кавказець у поважному віці. Можна навіть сказати, старий!

- Ні, я молодший за тебе. Давай ти, як аксакал, посидиш на стільці. Я бачу, що ти зовсім втомився. Не хочеш іти по ваги, сядь на стілець, відпочинь. Он туди, – показав кудись убік. – Я тобі поступлюсь, як старшому. Тільки не заважай мені тут.

- Ні, це я тобі поступлюсь, посидь на  стільці. Пропусти мене, шануй молодших! З твоєю сивою головою не треба підходити близько до дівчини. Ти аксакал, чого соромишся своїх років?

- Вах-вах-вах, які невиховані пішли аксакали!

Жінка, так само мовчки, дивилася на чоловіків, потім докірливо пирхнула і почала йти. Купівля не відбулася. Чоловічі погляди зійшлися в одному місці, не в змозі відірватися від жіночої фігури, що віддалялася.

- Вах-вах. Яка жінка!

- Красуня…

- Пішла…

- Зовсім пішла!

- Якби ми мали ваги, то, можливо, ми продали б їй кілька мандаринів.