Частина 3. Станція перекачування

Як же виглядав цей диво-пристрій? На що він був схожий? Як винахідникам вдалося сконцентрувати високу енергію у тому самому малому обсязі? Тут потрібно все описати докладніше.

Малий обсяг простору тільки називався малим, проте при цьому потребував для себе в безпосередній близькості доволі великої енергетичної станції. Самі по собі камери перекачування вітасили були розраховані просто на розмір людського тіла і були відносно компактні, мали вигляд капсул, а підключалися вони до системи управління та накопичувачів енергії значних розмірів.

Ці накопичувачі працювали на принципі, який не оголошувався у ЗМІ та вважався авторським секретом. Вони мали розміри цілої будівлі, підключалися до промислової електромережі, розміщувалися на закритій території з охороною та пропускним режимом. Ця територія спочатку ніяк не називалася, а згодом отримала народну назву – «станція перекачування». Просто і без особливої ​​вигадки. Люди в побуті не схильні до хитромудрої термінології.

Серед персоналу були відомі заходи безпеки під час роботи всередині накопичувачів та біля них. Не дозволялося мати на тілі жодних предметів із будь-якого металу, включаючи прикраси, елементи одягу та пристрої зв'язку. Все мало бути немагнітним, аж до дерев'яних ґудзиків та пластмасових пряжок на ременях. І жодних металевих зубів! Об'єкт розташовувався за містом на значній відстані від житлової частини. І для персоналу діяли підвищені вимоги щодо нерозголошення внутрішньої інформації. Секрет є секретом!

За словами винахідників, ефект ВІТА був спочатку виявлений під час експериментального використання магніторезонансного томографа в позаштатному режимі. За їхніми розповідями, вони взяли такий прилад і включили його в режим свідомо підвищеної напруженості поля, яке керувалося біоритмами тварини. Причому дія йшла у зворотному напрямку.

Ось так, комусь просто апарат МРТ у міській лікарні, а комусь винахід світового значення! Якщо штатний томограф інформацію з тіла зчитував, то в новому режимі він структуру тіла змінював, тобто діяв навпаки. І після розв’язання технічних проблем стало можливо проводити експерименти на тваринах невеликого розміру. Спочатку мишки, потім собачки. Ну, загалом, як завжди в історії. Як винахідники отримували донорські біоритми, вони не говорили. Але незабаром після початку дослідів були отримані перші позитивні результати клітин крові тварин, а пізніше і клітин м'язової тканини. З цього моменту інформація про проєкт стала поширюватися зі швидкістю, що прогресує. Людство не відразу усвідомило значення винаходу, але інтерес до нього наростав лавиноподібно.

Навколо станції почали з'являтися різні люди, пішки та на автомобілях, які «гуляли» в околицях. Чомусь у них були з собою біноклі та радіостанції.

З біноклями, треба думати, зручніше гуляти… Цікаво все ж таки, що там за огорожею? Отож, бо воно і є. Ну, та це були найскромніші із спостерігачів. А ті, що були активніші, атакували охорону та персонал із питаннями, фотоапаратами та диктофонами. Сподівалися на випадковий витік. Важлива тема для всіх, нема де правди діти! Найбільш продвинуті з них використовували навіть дрони-квадрокоптери, які час від часу дзижчали над територією станції. Може, з висоти пташиного польоту щось було краще видно? Про те знали тільки вони, продвинуті. Чи це було промислове, чи якесь інше шпигунство, а може, проста цікавість громадян? Це нам невідомо...