Частина 2. Балачки на вулиці

Популярна тема омолодження швидко заполонила суспільний простір, вона була одна на всіх і відома заздалегідь у будь-якій розмові. Її обговорювали скрізь, на вулиці та на кухнях, у транспорті та у владних кабінетах, на зборах та форумах. Байдужих не було.

Усі подейкували про одне і те саме. На другий план відступили навіть політичні суперечки та розмови про ціни.

Ось дві подружки-однолітки середніх років зустрілися просто на вулиці та розговорилися:

- Послухай, Наталю, ти вже записалася на перекачування? Чи все ще сумніваєшся? Ти з цим не тягни! А то там охочих уже хоч греблю гати. Черги величезні, я дізнавалася, надовго вперед. Не встигнеш перекачатись, як сама вже й постарієш. – Говорила подружці енергійна жінка з картатою господарською сумкою.

- Так там треба ще й гроші платити, крім бажання. Де я тобі такі гроші візьму? Адже це не п'ять копійок. – Відповідала їй жінка зі схожою сумкою іншого кольору.

- Гроші? Так, гроші треба платити. Ще б пак! Без цього зараз нікуди.

- Саме так. Так ще й гарантії, я чула, ніхто ніякої не дає. Ось візьмуть тобі та вкачають енергію від якогось старезного дідугана. Що тоді робитимеш? Адже перевірити донора не дозволяють… Я чула… Так… Лягаєш у капсулу-приймач, і все. А кого кладуть до іншої – не бачиш. Обдурять з донором, то після перекачування захочеться ще чогось отакенного – ну там, курити, або на сексуальні подвиги потягне. Треба все це достеменно зважити раніше. – Недовірливо гнівалася інша подруга.

- Авжеж, правильно кажеш. Темна ця справа, перекачування. Незрозуміла. Гарантію тобі, можливо й дадуть... тільки в магазині на електричний чайник або на праску. Там таке буває, у це можна повірити. А перекачування – темна справа. Та й не по нашій кишені. – Виявила юридичну підкованість перша подруга.

- Так ще й таке – гарантія це не найголовніше. Головне це те, що не потрібні ми з тобою нікому. Простолюд безталанний! Ось у чому справа. Навіщо нас омолоджувати? Хіба ми з тобою еліта? Живи, як живеш! Крекчи та старій потихеньку. Не намагайся обдурити природу… А, то все пусте, годі базікати… Мені ще по магазинах… Бувай! – Сумно завершила розмову інша подруга, махнула рукою та й пішла вулицею у своїх справах, дивлячись собі під ноги та розмахуючи порожньою сумкою.

Всезнайко таксист віз пасажира та обговорював з ним подробиці перекачування, жодної секунди не сумніваючись у тому, що пасажиру буде цікава ця розмова:

- Перекачування! О-о-о, годі й казати! Це вам не бензин по трубочці перекачати в карбюратор! Енергія життя. Наука. Розуміти треба! Не кожен може і не кожен того гідний…

- Так-так, ви маєте рацію. Складна справа, – охоче долучився до розмови пасажир і вже від себе повідомив водієві додаткові подробиці. – Я читав про технічні складнощі. Апарат дуже великий за розмірами. Там стільки всього накручено… Жах!

- Ось-ось. Складнощі… Ну, наука розбереться. Я вірю у науку. На те вчені й навчаються, щоб займатися наукою. Я повністю підтримую цю ідею про омолодження видатних. Тільки саме видатних! Треба, щоб уже в списках опинилися саме визначні люди, а не якісь блатні чи родичі.

- Так, видатні люди є, вони існують. Я так думаю… Це вам не всякі, не аби хто… І навіть скажу так, велич їм надає лише одне – здатність до самопожертви. Решта – не те. Гроші, вміння, кваліфікація, талант, праця – це все не те. Важливо, але не те! Найголовніше – це здатність до самопожертви. Тільки вона робить людину видатною! – Пасажир промовив ці слова з відповідним пафосом, простягаючи гроші за проїзд.

- Звісно, я з вами повністю згоден. Ви маєте рацію. Тільки, будь ласка, сильно не ляскайте дверима. – Сказав водій, віддаючи здачу та висаджуючи пасажира. Таксисти – це такі люди, які знають усі свіжі новини. Їх, на мою думку, можна навіть вважати додатковим засобом масової інформації. Особливо у маленькому місті.