IV - Сокира для Ненсі або Сон.

 Стукіи спантеличив людей.

 Ніхто не хотів втрапити в неприємності. Люди перезернулися між собою, але  вони дали згоду. А згода - це все.

 Юнак кивнув їм, юнака гойднуло й дуже підташнювало.

З ними не буде важко, бо молодий музика їх знав. Він був з ними знайомий.

 Юнак намагався зібратися, але клепка Едді працювала погано.

Хлопцю мав випати не такий простий день, але Едді Мансон усе знав.

 Цього разу, хлопця дещо засмутило, як скоро люди можуть померти від одного удара. Одна думка, друга думка, а Едді Мансон зачарованно позирав на все це. Скидалося на те, що його це зовсім не шокує.

 Але і не приносить насолоди.

 Смерть, але це не дуже його турбувало. Турботи, як і та музика зникли. День щезав, але Мансон - молодший був впевнений в своїх діях.

 Хтось випадає з життя, а хтось здобуває усе.

 Життя, як і смерть - не кінець.

 Тепер молодий Едді на все споглядав по іншому. Ледь не філософ, ледь не поєт.

 Цікаво, чи тепер хтось заперечить? Чи зможе сказати, що йому бракує ліричності ? Тої вправності?

 Великі почорнілі очі блимнули. Тепер для Едді Мансона все було доволі просто.

Пріорітети? О, певним чином дещо зберіглося.

 Сьогодні, як і завтра молодий хлопець не буде спати. Йому не кортіло вдивлятися в стелю, вовтузитися в ночі. Лежати й кутатися у просмерділу ковдру. Едді подивився на гарне тріо. Фото було звичайним, але дійсно якісним. 

 Едді повільно із щирим задоволенням викреслив з цього фото Джонатана і Стіва. Він підкреслив  личко Ненсі.

 Хлопець пообіцяв собі, що діятиме без поспіху. До справи треба підійти без збентеження, й з усією (важливістю) стараністю. Не з бунтарським безумством, а з натхненням.

 Його охопила якесь жадання. У повітрі була загроза.

 Загрозлива зброя зблиснула. Сокира прикликала, зачаровувала. Молодий студент деякий час дивився у дзеркало. Позирав без емоцій і почуттів.

 Час прийшов. Едді заховав свою пошрамовану шкіру під одягом, і незважаючи на свої шрами і безцільні думки... Рушив.

 Ти або приймаєш себе...або ні.

    ***

 А на іншому кінці міста, Джойс сопіла і борсалась. Жінка знов заворушилась уві сні. Зараз Джойс Баєрс патрулювала, але певним чином не так старанно, як хотілося.

 Сон був майже спокійним. Їй снився син. Син, якого вона ніжно заколисувала. Все було як зазвичай, але потім чиїсь злісні руки почали трясти її власні плечі, лікті.

 Вона що є сили, трясла свого сина. Чомусь, вона не  могла спинитись. А сон все тривав.

 Таке враження, що її охопила неосяжна сила. Чи було їй страшно?