III - Кривава проблема.

 Химерні звуки і голосні погрози припинилися. За мить до цього.                                                

 Голос "дорослого чоловіка" почав вищати на актаву, але річ у тім, що він марно боявся. Ненсі все зробила, хоч професіоналом не була.                                  

 Чомусь зараз дівчині згадалося, як вищав Майк.                                              

  "Йому б хоча б можна було пообіцяти цукерку."                                                      

 Ненсі чудово розуміла, що "дорослий чоловік" не погодиться на укол за цукерку. Погрозливі погляди, які кидав Джим Гоппер тільки це підтверджували.                                              

 Втім, коли він відволікся на рацію.                

  - А щоб тебе...                                              

  - Пане Гоппер, заспокойтеся! - його протест та лайка були проігноровані. На слові "заспокойтеся" чоловік буцнув каністру з бензином. Ненсі зачепилася за відро з водою, але тепер вже вона могла дозволити собі висловитись.            

 Гоппер, знав чимало слів, але такої професійної лайки ще не чув.                

 А чув він багацько в своєму "важкому" житті!                                                        

    ***                                                          

  - Та я кажу тобі! Супермен би наваляв тому Бетмену! - Майк продовжував. А Стів дуже сумнівався, що Супермен може когось вколошкати.                        

 Зрозумівши його погляд (і зокрема думки), Майк продовжив :                          

  - Так, так знаю... Але ж його могутня сила!                                                      

  - Майку, гадаю з цією версію Супера впорався б навіть наш Вілл - на цю репліку, Майк запротестував. Запал його не згасав.                                        

  - Супермен просто дуже м'який - Стів докинув дрів до їхнього "уявного мовного багаття".                           Невідомо, як саме це стерпів Майк Вілер. Затулився він швидко, щойно побачивши друга.                       Друзі утворили мале (уявне, або не дуже) коло. Їм не дуже кортіло триматися разом, але вони обіцяли Джойс. І допоки мати Віла була відсутня, Стів тимчасово виявився головним.                                                Бо Ненсі не мала "емоційної стійкості" і в жодному разі не погоджувалась панькатися з намаханими віслюками.        

 "Завжди я" - Стів від втоми і невдоволення похилив голову. Допоки Вілл Баєрс стиха не вилаявся.                  

  - Зараз мамки нема, так? То усе Вам значить мо... -                                          

 Стів спинив різкий рух Майка.                    

 Друг Вілла аж підскочив, а самого хлопця трохи підкосило. Стів, як і Майк не дуже усвідомлювали. Щось сталося, але щось дійсно було не так...                

    ***                                                                

 Минув деякий час, але Віллу не покращало. Насувалися хмари, Стів приніс додаткові ліхтарі. Він діяв спокійно та професійно.                            

У цю секунду Стів Гаррінгтон, вів себе, як провідник. Хоча ані лабіринту, ані хижих тварин тут не було. Знервованість Майка зростала, а Вілл заглибився в себе.                                    

  - На момент здалося, що увесь світ прийшов у рух. Невпинна швидкість, я почав відчувати...                   - Що? Що ти кажеш!?                                

   - Мовби усі земельні ділянки навкруги луснули, а зірки почали... -  Вілл захлинувся  в словах.                  - Падати? - Майк невпевнено перезирнувся зі Стівом.

 - Згасати - ледь вигавив Вілл. Суть була у тому, що перелякало його, щось інше.                                        Він лиш відповів :                                          

  - Все закрутилося і затріпотіло... а я, Я нічого не міг вдіяти.                                        

 "Це не якийсь природний скачок, не зміна погоди. В нього вже кукушка поїхала" - Стів намагався бути стриманим, але від слів Вілла. Не дивлячись на хлопця, він відсахнувся.                  

  - Я не... Знаєте, я...                                                        

 Не розумію? Не витримую?                      

 Зараз ані Вілл, ані стривожений Майк, який собі щось бурмотів... Взагалі ніхто себе не контролював.      Для їх компанії настали не самі кращі часи.                                                          

 "Зате тепер вимахуватись у Ненсі взагалі нема часу". - Особливого щастя не було.                                     Здавалося, те саме відчував і Майк. Ентузіазм і веселість хлопця зникли. Вілл же вирячився кудись убік, а обличчя його зблідло.                                

 Майк подумки панікував :                                              

 "Мамка нас вб'є. Так, це тобі не розтрощений сервіз і не переламаний тетріс. Капець"                                Від звуку грози Вілла нормально так струснуло.                                              

  - Що таке? -  Майк підсів ближче.              

 Вілл відповів не одразу, він трохи сумнівався. Виглядав дуже переляканим :                                            

   - Не знаю, зачепився. Я за те, що я ж не робив лихе, але... - Вілл нарешті показав руку.

 Рана майже не кровила, але навколо рожевої шкіри з'явилися дивні цятки. Білі плямки. 

   - Куди ти встромив руку ? - Майк подумав, що друг знов нишпорив  в його речах.

 А Стів похапцем почав шукати аптечку. Вона мала бути поряд зі старою аптечкою Гоппера, але і Ненсі недалеко...                                                      

  "Ох і нагримає вона"                                        

 Більше Стів вирішив не відволікатися. Бо рана почала трохи припухати.                    

 До Майка першим почало доходити, що тут все не так. Не міг Вілл просто так йти і перечепитися.             На простий поріз це не дуже схоже. Тепер і вожак цієї "команди" бачив, романтична задумливість Стіва швидко зринула геть.