Розділ 5. Весілля на селі

Село гуло, мов вулик, — весілля! Хтось із далеких родичів вирішив нарешті побратися, і це була чудова нагода всім зібратись, повеселитись і подивитись на СеньСао в новому амплуа — як гостя на справжньому українському весіллі.

У вишиванці, яку йому дбайливо підібрала мама Надія, СеньСао виглядав як місцевий, щоправда, трохи загублений серед всього того гармидеру. Він з цікавістю спостерігав, як люди цілують ікони, кидають зерно і співають пісні ще до того, як потрапили в зал.

— То хто цей чоловік із мікрофоном? — нахилився він до Даші, киваючи на тамаду з пишною зачіскою і блискучим костюмом.

— Це тамада.

— Ааа… депутат? — кивнув СеньСао з розумінням. — Я бачив таких у новинах.

— Ні, ну хіба в душі… — хихотіла Даша.

Коли почались тости, тамада раптом схопив СеньСао за руку і витягнув у центр залу:

— А тепер слово нашому гостю з Піднебесної!

СеньСао знітився, підвівся і сказав щось гарне, щире й довге… китайською. Говорив емоційно, з паузами, з поклонами. Зала мовчала. А потім — вибухнула оплесками!

— Ну треба ж! Такий молодець! — хтось втер сльозу.

— Не зрозумів ні слова, але ж як душевно! — вигукнув дядько Сергій, обіймаючи СеньСао за плечі. — Наш китаєць — як свій!

До кінця вечора всі трохи підпили. Від танців хата двигтіла, шкарпетки літали, а хтось навіть пробував “голубця” танцювати. СеньСао спочатку соромився, але після другої чарчини від баби Галі вже витанцьовував “гопака”, як міг. Люди заходилися зі сміху, аплодували й кричали:

— Вітайте нового українця!

А тут — бах! Паніка! Наречена зникла.

— Викрали! — заволала дружка.

— Викуп! Викуп! — підхопили гості.

Тамада крутив очима і вже шукав жертву. І тут, як на гріх, погляд зупинився на СеньСао:

— О! Виручай, друже з Китаю! Хочеш наречену назад — виконуй бажання!

— Я? — спитав той і зробив круглі очі. — Що за бажання?

— Гопака! — верескнули подружки. — Щоб так — із присіданням, із махами, щоб аж вуса заворушились!

— У мене немає вусів… — прошепотів він, але вже стояв посеред кола.

І почалось… СеньСао підстрибував, присідав, розмахував руками, часом навіть робив щось схоже на бойове ушу, і врешті так завівся, що в кульмінаційний момент упав на шпагат.

— О-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о! — вигукнула зала в унісон.

Наречену повернули, тост за відвагу СеньСао випили одразу, а теща крізь сльози радісно прошепотіла Даші:

— Ну він просто золото, а не зять!

Дядько Сергій виголосив фінальну фразу вечора:

— Наш китаєць — і гопак, і викуп, і шпагат! Такий і в Раду може йти. Хоч зараз!