Розділ 3. Дача і тітка Люба

— Любо, зустрічай китайське диво! — вигукнув дядько Сергій, коли сімейство висипалося з машини на подвір’я дачі.

На ганку вже стояла тітка Люба — колоритна сусідка, неперевершена на всіх дачних фронтах: від рецептів квашених огірків до сплетень за три роки вперед. Була вона, як завжди, у своєму улюбленому квітчастому халаті й з огірком у руці — не для їжі, а для “при потребі — самозахисту”.

— Любо, це наш СеньСао, — представила Даша, з гордістю поклавши руку на плече коханого.

— СенЧай… СенШо… Та хай буде Сергій, — махнула рукою Люба. — Щоб не ламати язик і не псувати перше враження.

СеньСао чемно усміхнувся і вклонився.

— Дуже приємно. Я можу допомогти.

— Я вже бачу, що з тебе користь буде, Сергію. Головне — руки є й мовчиш багато. А мовчазні чоловіки — завжди загадка. Особливо, коли ще й не наші, — підморгнула вона до Даші.

Тим часом з хати вийшла Саша — одинадцятирічна онука Люби, з капюшоном на голові і телефоном, що вростає в руку. Вона зупинилась, глянула на СеньСао — і зависла.

— Ба… Це хто? — прошепотіла вона.

— Це зять. — прошепотала Люба у відповідь.

— Він типу… мовчить, як у серіалах. Красивий. І з лопатою. Це що — новий рівень?

Саша миттєво зайшла в TikTok, ввімкнула камеру, додала фільтр “mysterious love” і підписала:

“Коли зустріла загадкового, мовчазного хлопця, а він уже живе в сусідському будинку.”

СеньСао тим часом уже стояв поруч із Євгеном і тримав граблі.

— А ти не тільки усміхайся, зятю. Бери — ось тобі, радянські! Випробувані в боях! — передав йому граблі з іржею і характером.

— А можна… мотори? — обережно спитав СеньСао.

— Які мотори?

— Маленький насос, таймер, шланги, сенсор дощової вологи…

Через годину в тіні груші вже булькало, сичало і само поливало.

— Це не зять, це – NASA! — вигукнув Євген.

— А ще він вміє свердлити, шпаклювати і не перебиває! — додала Люба. — Та я б і сама за нього заміж вийшла, якби років тридцять тому… і якби не Грицько, царство йому сковорідкове.

Саша продовжувала знімати, вже третє відео під хештегом #мойБудущий, і серйозно розглядала варіант захоплення інженерного китайського серця.

— От це зять! — вигукнув дядько Сергій. — Та в нас так ще ніхто не поливав! Ти дивись, розумний, як не наш!

І не встиг СеньСао витерти руки, як його вже тягли до столу. На лавках — пиріжки, помідори, сало, узвар, пляшка домашньої.

— Зятько, ну що, давай! За ноу-хау! — сказав дядько і налив чарку.

СеньСао понюхав, глянув на рідину, злегка кивнув, і… одним махом! Після чого притис руку до грудей і щиро прошепотів:

— Вогонь у шлунок пішов, але… душа зігрілася.

— Наш! — задоволено вигукнув дід Євген.

Після першої чарки СеньСао чемно попросив:

— Де можна помити руки?

— Біля сараю — умивальник! — крикнув хтось.

І тут почалася сцена, яку згадували ще довго.

СеньСао підійшов до бляшаного умивальника з пляшечкою мила, обійшов навколо, нахилився, натиснув на нього з боків, потім почав шукати кнопку, навіть глянув на нього знизу і… спробував щось сказати.

— Відкрийся, будь ласка?

Нарешті хтось не витримав:

— Та ти пробку потягни знизу, зятю!

Коли вода нарешті потекла, СеньСао вмився, піднявся і з серйозним виразом сказав:

— Це дуже мудра система. Проста, але ефективна. Потрібно в Китаї запровадити.

Сміялися всі. Навіть тітка Люба. Навіть Саша відірвалася від телефона. А Даша подумала:

— От хто б міг подумати, що китайський програміст з Пекіна стане зіркою на нашій дачі…