Розділ 13

* * *

Тихий і сам не знав, чому відповів колишній дружині в такому тоні. Чому взагалі відповів на недоречне зауваження?

Раніше він ніколи не втручався у внутрішньоколективні чвари, якщо вони безпосередньо не торкалися робочих моментів. Пріоритети Ігоря Олександровича Тихого були розставлені давно і виконувалися беззастережно: на першому місці — пацієнти, на другому — усе інше.

А жіночі абсолютно незрозумілі чоловікам відносини, що включали конкуренцію в найнесподіваніших формах, дружбу, ворожнечу, плітки тощо, завідувач терапевтичного відділення просто ігнорував. Ще в молоді роки Тихий зрозумів, що, як би він не вчинив, на чию б сторону не став, він все одно виявиться крайнім. Усім не догодиш. Навіщо йому такий клопіт?

Але у цьому конкретному випадку колишня дружина його насправді здивувала. Ігор не міг пригадати випадку, коли б Рита подібним чином реагувала хоч на якусь жінку з його оточення. Може, таке й траплялося, але не в його присутності. Навіть у ті давні часи, коли вони ще були одружені, Маргарита в кращому випадку потішалася над нещасними, котрі надумали фліртувати з її чоловіком. Самому ж Тихому навіть на думку не спадало задивлятися на інших. Навіщо? Адже у нього була дружина.

Після розлучення Рита не могла не розуміти, що у колишнього чоловіка час від часу з'являлися подруги. Вони, звичайно ж, не обговорювали цю тему, як і життя самої Маргарити з її чоловіком, та й Тихий вважав, що наявність інтимних стосунків у здорового дорослого чоловіка — звичайна річ. До того ж дружина, яка його покинула, не мала морального права розпитувати про такі речі.

Рита й не цікавилася, що говорити про обурення, але сьогодні...

Можливо, вся річ у тому, що він ніколи не заводив стосунків на роботі? Але ж і зараз між ним та Діною нічого немає!

Абсолютно нічого. Крім, мабуть, того факту, що її дочка доводиться Тихому родичкою. Однак він не збирався повідомляти про це навіть колишній дружині.

Закриваючи двері власного кабінету та ігноруючи при цьому докірливий погляд Рити, Тихий зрозумів, що відмахується від ще одного цілком очевидного факту: йому по-справжньому подобалося споглядати на Діну Акуленко. І перебувати з нею в одному приміщенні — теж. А ще...

Втім, і цього забагато. Ігор й так впритул підібрався до кордону одного із принципів свого керівництва, та й життя в цілому — ніколи не заводити службові романи.

— Щось трапилося?

Діна дивилася на нього своїми величезними очима, і виглядала при цьому дуже схвильованою. Але навіть це їй пасувало. Рум'янець зафарбував щоки в ніжно-рожеві тони, а напіввідкриті губи та ледь-ледь прискорене дихання...

Тихий кашлянув, звів разом брови й прокрокував до свого столу, намагаючись обійти жінку по максимальному радіусу. Взявши до рук заведений років двадцять тому журнал, простягнув його Діні.

— Ось. Ознайомтеся.

Жінка подивилася на журнал так, немов перед нею раптово з’явився павук або пітон — Тихий поки не знав, чого вона боїться більше, але до рук все ж узяла.

— Що це?

— Книга скарг та пропозицій.

Тихий не став уточнювати, що в журналі вперше за два десятиліття з'явився хоч якийсь запис. Він не знав, чи існують подібні речі ще хоч в якійсь лікарні країни, але на медсестринському посту його відділення така книга знайшлася.

— Скарга? Я десь напартачили?

Жіночий голос помітно затремтів, і Тихий придушив бажання пояснити, що до чого.

— Читайте, там все написано.

Діна похитала головою і різким рухом відкрила журнал, пробіглася очима по рядках, підняла очі.

— Я тут дещо не зрозуміла.

— Що саме?

— Він що, нахвалює мене? Але ж я нічого особливого не зробила!

— Мабуть, пацієнт Цаплін так не вважає. Він вимагає, щоб вам виписали премію чи хоча б грамоту.

— Краще премію, — пробурмотіла Діна і закрила рота долонею. — Ой, вибачте! Мені нічого не потрібно. Я й так... Це від несподіванки. Щиро радію, що йому краще.

— Вашими стараннями.

— Не тільки моїми. Медсестра Лілія... Не знаю, як її по батькові та прізвище. Характер у неї, звичайно, не мед, але венепункцію вона робить просто відмінно.

Он як? Постова медсестра дозволила собі щось неналежне? Варто б дізнатися.

— Лілія чимось вас образила?

— Ми з нею... У нас з нею різні погляди на питання субординації.

— Я побалакаю з нею.

— Будь ласка, не кажіть їй нічого. Напевно, мені краще тримати язика за зубами. Але тут така несподівана скарга. Тобто подяка. В той день я трохи хвилювалася. Навіть не трохи, а навіть дуже. Добре, що лікар Баль підстрахував.

«Баль?»

— Ви встигли познайомитися з Маратом? Чи, можливо, знали його раніше?

— Нас Валя — Валентина Носик познайомила, коли я приходила на співбесіду.

Ігор розумів, що не має права диктувати Діні, з ким спілкуватися, але не втримався і продовжив: