Розділ 12

* * *

Діна постукала у двері кабінету завідувача кафедри, але запрошення увійти не отримала.

«Де носить цього непосиду? Ніяких засідань сьогодні немає, лекцій — теж».

Діна це точно знала, оскільки її зобов'язали дізнаватися про усілякі засідання, наради та розклад занять у центральному корпусі універу, а потім подавати їх Невкові у письмовому вигляді.

Дівчина наважилася штовхнути двері.

— Євгене Михайловичу, можна увійти?

Професор підняв на неї незадоволений погляд. До цього середнім пальцем правої руки він набирав на комп'ютері якийсь текст, і, очевидно, втручання старшого лаборанта кафедри його зовсім не потішило. Принаймні тон його був такий самий далекий від привітного, як корито від пральної машинки. Яка, до речі, зламалася учора ввечері, і Діні довелося перетворювати брудну справу у чисту в дитячій ванночці.

Тепер в скромному бюджеті сім'ї Акуленко утворилася нова непередбачена діра, а, відповідно, і необхідність продовжувати працювати на двох роботах. Ось тільки чи стане Невка миритися з її постійними запізненнями?

— Могли б і постукати.

— Я стукала, — випалила Діна, але потім згадала, навіщо з'явилася, і продовжила стриманіше. — Мабуть, занадто тихо. Вибачте.

— Не —  мабуть, а точно. — Євген Михайлович зміряв Діну черговим незадоволеним поглядом. — Через вас я втратив нитку Аріадни.

— Вибачте, — повторила Діна, але не розкаялася. Увечері їй йти на чергування, а вона зовсім забула про ще одну вкрай необхідну бюрократичну довідку. Невка ж сьогодні, як на гріх, був постійно відсутній.

— Тепер нічого не вдієш. Що там у вас?

Євген Михайлович зняв окуляри та короткозоро примружився. Діна поклала перед професором прямо на клавіатуру попередньо заготовлений аркуш з таблицею.

— Графік роботи.

Невка відсунув убік пристрій і зіпхнув аркуш формату А4 на кришку столу. Побіжно переглянув.

— І навіщо мені ваш графік?

— Це не для вас, а на нову роботу. Додаткову.

— Додаткову? Це що за новина? Чому ви мені не доповіли?

— Ось, повідомляю.

— І ким ви збираєтеся підробляти?

Поки Діна думала, як вигідніше відповісти, до кабінету увійшов ще один відвідувач.

— Євгене Михайловичу, ви зайняті?

Те, що у її присутність до Невки завітав Денис, Діну зовсім не тішило. Вона розуміла, що рано чи пізно Малік дізнається про зміни і її житті, але спочатку жінці хотілося хоч трохи обжитися на новому місці, проявити себе з кращого боку, влитися у колектив...
До речі, цікаво, як у них заведено «вливатися»? Потрібно буде поцікавитися у Валентини.

— Заходь, Малік. Ми тут нічого секретного не обговорюємо.

«Це з якого боку поглянути».

Однак Діна не хотіла перечити завідувачу кафедри. Він ще не поставив свій підпис під її графіком.

Денис покосився у її бік і кивнув, вітаючись. Діна проігнорувала цей жест.

— Я тут... — почав Малік і зробив спробу підглянути, що написано на аркуші, який лежав перед професором.

— Так-так, найуважнішим чином слухаю вас.

— Я тут прислухався до вашої поради та написав чернетку статті про... — Денис звірився з принесеними паперами, — вплив вітаміну Д на серцевий м'яз. Так би мовити, огляд наших матеріалів та закордонної літератури.

Діна здивувалася. Виявляється, Денис вибрав для своєї дисертації назву, яка дуже нагадувала тему її так і не дописаної кандидатської.

— О! Це цікаво! Давайте-но сюди, подивимося, — професор з ентузіазмом вихопив статтю з рук Маліка й одразу заходився вивчати. А сам Денис в це саму мить пильно вдивлявся в графік роботи Діни.

Жінка поглянула на годинник. Їй варто було поквапитися. Діна кашлянула, намагаючись привернути до себе увагу.

— У тебе грип? — несподівано поцікавився Малік.

— Грип? Який ще грип? Акуленко, у вас грип? Терміново відправляйтеся додому лікуватися! — стрепенувся професор.

Усі на кафедрі знали, що Невка панічно боїться будь-якої інфекції, нескінченно протирає руки бактерицидними серветками та змушує прибиральницю мити всі поверхні у своєму кабінеті дезінфікувальними розчинами.

Загалом Діна тільки пораділа нагоді піти звідси швидше, ось тільки...

— Завтра у вас на третій парі лекція, і потрібно комусь проводити демонстрацію матеріалів...

— От і з'явитеся до цього часу. Чи попросіть когось іншого, якщо не вилікуєтеся. А зараз ідіть, я вас відпускаю.

— А мій графік?

Професор недбало черкнув на аркуші підпис і передав його через Дениса. Він явно не хотів контактувати з потенційно заразним суб'єктом.

— Тільки намагайтеся діяти так, щоб ваша додаткова робота не дуже впливала на основну. А тепер мерщій додому.

— Звичайно. Спасибі, Євгене Михайловичу.