Розділ 8

* * *

Ігор переглядав медичні картки виписаних пацієнтів на предмет недоліків, щоб здати їх в архів, і насолоджувався тишею.

Тихий любив цей час, коли пацієнти не блукали коридорами в пошуках потрібного кабінету, виконуючи призначення лікарів, а більшість колег з почуттям чесно виконаного обов'язку вирушили по домівках — до сім'ї та домашнього затишку.

На Ігоря ж удома ніхто не чекав. Він звик жити на самоті в умебльованій на власний смак квартирі, а коли потребував компанії близьких, відвідував заходи на кшталт учорашнього. Зазвичай метушня встигала набриднути Тихому ще на роботі, але подібні сьогоднішнім вечірні години спокою умиротворяли його.

На стіні розмірено цокав годинник, в чашці зі справжнього фарфору парував Пуер — Палацовий ваговій чай, а медичні карти Тихий підписував елегантною ручкою Parker. Йому дійсно подобалося писати чорнилом.

Звичайно ж, в більшості випадків Ігор користувався комп'ютером та планшетом, і його стільниковий зазвичай був останньою в ряду моделлю, але до дрібниць, які робили життя вишуканішим, він ставився небайдуже.

На щастя, Тихий міг дозволити собі подібну розкіш. Його колишня дружина Рита давно щаслива з іншим чоловіком — бізнесменом, який, щоправда, проводить у відрядженнях більше часу, ніж удома. Ігор знав про це, оскільки Рита продовжувала працювати у цьому ж відділенні, а плітки, як і будь-яка інформація, володіють незбагненною здатністю прослизати крізь стіни.

Чи ревнував Ігор колишню дружину, чи шкодував про швидке розлучення, чи мав бажання повернути? Ні, такого чоловік за собою не помічав. Мабуть, їхні почуття згасли ще до того моменту, як Рита поставила Тихого перед фактом: «Я йду до іншого. Ми з ним давно разом, тому ніяких заперечень не приймаю».

Ігор й не став заперечувати, а коли за вже колишньою дружиною зачинилися двері, раптом зрозумів, що після того, як вона пішла, нічого в його житті не змінилося. Розлучили їх швидко, бо дітей вони за п'ять років шлюбу не надбали.

Відтоді Тихий холостякував, хоча й монахом не був. Однак жодну зі своїх жінок у свій будинок не запрошував. Йому так і не зустрілася та, з якою Ігор бажав би створити нову сім’ю, тому до свого сорока одного року Тихий вирішив, що сімейне життя не для нього. Робота заміняла йому спілкування, а тимчасові відносини з жінками приносили фізичне задоволення.

Взяти хоча б учорашній захід: Ігор відверто нудьгував цілий вечір. Обмін люб'язностями між майбутніми родичами виглядав награним і нещирим, захоплення сестри нареченою — надуманим і гротескним, а наречений і наречена немов теж грали свої ролі, при цьому не надто талановито і впевнено. Можливо, все це йому здалося, і було навіяно зустріччю з новим ординатором, але Тихий, врешті-решт, не витримав підвищених тонів і захоплених вигуків і вийшов на веранду.

Будинок сестри розташовувався майже у центрі міста, але в одному з тихих провулків, де отаборилися приватні садиби. Придбав затишне житло ще їхній дідусь — відомий в місті стоматолог.

Тепер, коли їх з Раїсою батьки пішли в інший світ протягом всього лише одного року, сестра стала тут повноправною господинею. Її другий чоловік, Борис Аскольдович, старший за Раю на двадцять років, вважався людиною урівноваженою і ніколи не сперечався з онукою свого вчителя. Вітчим Дениса трудився ортодонтом. Всі очікували, що пасинок теж пов'яже життя зі стоматологією, але той пішов по стопах дядька. Раїса частенько казала, що Денис дуже схожий на нього. Ось тільки дядько не кидав вагітну жінку, а потім й мати своєї дитину, напризволяще.

Хоч би що там було, задумане весілля — питання вирішене, і Ігорю залишалося лише спостерігати за всім цим з боку. А ще мовчати про те, що у нареченого, швидше за все, є позашлюбна дитина. Тихий розумів, що так неправильно, і навіть певною мірою нечесно, але доказів у нього не було. Та й щастя нікому з фігурантів негарної історії його заяви не принесуть.

— Втомився? — співчутливо поцікавилася сестра і зупинилася поруч.

— Просто вийшов подихати свіжим повітрям. Народу забагато.

— Мені здалося, чи присутні тобі не сподобалися?

— Я їх надто мало знаю, щоб робити якісь висновки. Та й моя думка тут — зайва. Все вже вирішено.

— Така мила дівчинка, і сім'я чудова. Що тебе турбує?

«Крихітка, мати якої шукає, де б заробити на життя».

— Раїсо, йди додому. Гості без тебе нудьгують. Борис не надто багато набалакає. Найкраще, що він може розповісти — це якийсь анекдот з минулого століття, яким його веселив ще наш дідусь.

— А ти? Може, пригадаєш щось з лікарської практики племінника? Похвали його хоч раз. Збреши, нарешті.

Тихий зітхнув і повернувся до будинку. А потім розповів милу історію про приблудне щеня, якого Денис пошкодував і притягнув додому. Правда, не сказав про те, що годувати бідолаху довелося йому, Ігорю, а потім влаштовувати в якийсь благодійний притулок для собак, оскільки Раїса терпіти не могла тварин, а її синові жива іграшка дуже швидко набридла.

Що тут скажеш? Його племіннику все набридає надто швидко.

— Ви зайняті?

Тихий підвів очі на невисоку, але приємну фігурку у дверях.

«Як така мила дівчина може набриднути?»

— Нічого такого, що не могло б зачекати. Заходьте.